Маска. Володимир Лис

об скло.

      – Може, кіт, піду впущу, хай погріється, – сказала Настя і вийшла з хати.

      Надворі вона побачила чиюсь згорблену фігуру. Думала, що то сусідка, коли ж підійшла ближче, впізнала нещасну доньку. Та, ридаючи, припала до материних грудей. Заплакала й мати. Вона відчула: скоїлося щось страшне. І майже не помилилася.

      Явдошка, яку майже силою затягнув батько, що, стурбований довгою відсутністю жінки, вийшов і собі надвір, вже в хаті розповіла, що на третій день після Водохрещі у їхньої родички сталася пожежа. І богобоязлива тітка Пріська, як, ридаючи розказала Явдошка, приписала це гріху, що дала притулок дівці, яка мала народити байстрюка. Вона звеліла Явдошці покинути хату і навіть віддала половину грошей. Два дні Явдошка блукала холодним, незнайомим Києвом, двічі підходила до ополонки у Дніпрі, в яку хотіла кинутися, та так і не наважилася. Казала, що в останню мить почула дзвін із монастирської дзвіниці й отямилася, що стоїть на порозі ще більшого гріха. Тоді й вирішила добиратися пішки до рідного села.

      – Робіть зі мною, що хочете, – сказала Явдошка і стала на коліна перед батьком.

      Коли перший напад гніву минув, Трохим, нагородивши ганебницю-доньку кількома штурханами та ударами того ж паска, сів на лавку і сказав, що треба їм буде вчинити ось як. І розповів про свій задум.

      – Ніхто тебе з наших, сільських не бачив? – спитав він перед тим.

      – Ні, – прошепотіла Явдошка. – Ніхто не бачив. Я пробиралася поза хатами, городами. А зараз і не світиться ні в кого.

      – То добре, – процідив крізь зуби Трохим. – Раз таке діло, сидітимеш вдома. В хаті сидітимеш, у вікно дивитимешся, а якщо хтось наближатиметься до хати, то в комірку. Второпала?

      Ось так у хаті і просиділа Явдошка до пологів. Батько наказав, щоб немовля одразу ж віддали йому. Байстрюка передбачалося задушити і закопати за сараєм, а Явдошка, звісно, вже через день-два мала офіційно повернутися з Києва.

      Байстрюк народився у день, коли, незважаючи на календарну весну, майже від самого ранку мела заметіль. Настя не раз дякувала Богові за непогоду, бо ж ніхто із сусідів чи родичів не поткнув до них носа і не почув криків доньки, коли у тої почалися перейми.

      І все-таки незваний гість був, і саме він врятував життя майбутньому знаменитому розбійнику. Коли дитина нарешті з’явилася на світ Божий, Трохим, якого допустили до комірчини, побачив, що це доволі великий і міцний хлопчик. На якусь мить навіть завагався… Так, він хотів би мати онука, але ж законного, не байстрюка. Явдошка ж подумала, що пальці батька ось-ось зімкнуться на шиї маленької істоти, її сина, який, немов зрозумівши, що мало відбутися, раптом перестав кричати. Натомість пронизливо закричала його мати:

      – Тату, не тут, тільки не тут!

      – Цить, дурепо, – гаркнув батько.

      – Може, справді не треба поганити хату? – несміливо озвалася дружина.

      – Добре, зараз піду у хлів, – сказав злий Трохим.

      В цей час він і почув на вулиці скрип саней і чиїсь голоси.

      –