Маска. Володимир Лис

деревами, йшла, стискала скроні і плакала – над своєю долею, над тим, що життя, вдосталь наглумившись із неї, послало таке чудернацьке позбавлення від мук. «А може, це й вихід?» – подумала раптом, спинившись біля двох берізок, які стояли поруч на краю лісової галявини.

      Тихим весняним вечором Явдошка підходила до батьківського обійстя. Її серце, здавалося, бухало на все село. Перед тим, як відчинити хвіртку, вона трохи постояла, дивлячись, як у вікнах рідної хати відбиваються останні сонячні промені.

      Першою її побачила мати, несміливо ступила назустріч, потім зойкнула, озирнулася і кинулася до дочки, яку в цій хаті подумки вже поховали.

      – Тихо, мамо, тихо, – сказала Явдошка і подивилася на матір твердим, не знайомим тій поглядом.

      Пізніше й батько повернувся з поля. Трохим зустрів повідомлення дочки, звичайно, не з радістю, але з видимим полегшенням, селянським розумом одразу збагнувши, як можна використати несподіваний порятунок дочки. Так, на спільній сімейній раді вони створили легенду про те, що саме німий пасічник минулим літом спокусив Явдошку, але раз він не відмовився від неї, то все ставало на свої місця. Честь сім’ї була порятована. Незабаром після Великодня новоявлені молодята пішли, як і годилося, до пана повідомити про свою волю та отримати його благословення на одруження. Той, звісно, не відмовив, хоч і подивувався такому вибору красуні, доньки одного з його найкмітливіших кріпаків. А якраз на Зелені свята Явдошка і Корнило стали під вінець.

      Минали роки. Почуття вдячности у душі сільської красуні змінилося почуттям досади й ненависти. Тим більше, що рани на тілі Явдошки зажили, і тепер вона – вродлива молодиця – зводила з розуму не одного парубка і чоловіка. Корнило ж усе старішав і потворнішав. Принаймні так здавалося самій Явдошці. Чи ж варто дивуватися, що через кілька літ вона потайки почала зустрічатися з молодим чорнобровим хомутівцем Петром, який служив у пана їздовим, далі ще з одним сільським удівцем і нарешті сталося те, що й мало статися – її приголубив син старого пана Моджиєвського, коли, звернувши увагу на вродливу дружину пасічника, узяв її своєю покоївкою. Їй подобалася чоловіча увага. У чужих обіймах Явдошка знаходила заспокоєння своїй душі, давала вихід своєму горю і почувалася хоч трохи щасливішою. Коли ж вона поверталася до своєї перехнябленої, незатишної хатинки, то отримувала від чоловіка штурхани і синяки, бо хоч він і не міг нічого сказати, але вуха мав, тож і до нього долітали чутки про далеко не праведне життя його дружини. Не раз маленький Прокіп ставав свідком страшної сцени – розкуйовджений, схожий на лісову почвару, ревучи, як розлючений бик, його батько ганяється кругом хати за матір’ю з поліном, батогом чи віжками в руках, а інколи і з сокирою.

      4

      На шостому році життя малого Прокопчика сталася подія, яка ще дужче загострила стосунки в родині. У нього з’явилася сестричка Марійка, яка також була нерідною дочкою Корнила. Він знав про це… А хто міг знати, що творилося в душі цього покаліченого чоловіка, на долю якого випало в житті