Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник). Остап Вишня

що нема! Нема в попа штанів. Бо он тато в штанях, так вони спідниці не носять.

      А я хоч і без штанів, так я ще малий.

      І помилився!

      У попа штани є.

      І дізнався я про те незабаром.

      Якось раненько жену на поле гуси, а тітчин Одарчин Панас гукає:

      – Остапе! Бізи сюди, сось ізказу!

      Аж залопотів. І гуси кинув.

      – Со?

      – А в нас у коморі попові стани висять. Уцора нас Іван та Омельків Михайло насого попа в Пріськи застукали. Так він стани забув. А вони стани забрали та й принесли!

      – Покази! Ґудзика дам!

      – Замкнені!

      – Ти бре! Хіба в попа стани є?

      – Ну да є! Якби не було, не забув би в Пріськи!

      «Диви, – думаю собі. – Штани в попа є. А навіщо ж спідниця?»

      Ага!

      Пригнав гуси додому.

      – Мамо!

      – Га?

      – Ага! Тепер я взе знаю! У попа стани є! Він у Пріськи забув! А со він спідницю носить, так то соб од Пріськи тікать, так соб не видко було, со він стани там забув.

* * *

      Ну й били ж мене!..

      За дітей

      Племінниця в мене є, Лялька…

      Читати вже оце навчилася. І страшенно любить читати газети.

      Бубликом не годуй – дай газету.

      Не встигнеш додому прийти, миттю тягне з портфеля свіже число, сідає важно так і ніби якусь державну справу вирішує: поважно так смакує…

      І що ж би ви думали? Зіпсували газети мою племінницю.

      Дочиталася до того, що тепер увесь час ходить та все:

      – Негарні, дядю, тепер люди які пішли. Злі, дядю, тепер люди пішли… Мучать люди людей…

      – Звідки це ти, Лялю? Що скоїлось?!

      – У газетах он що пишуть!

      – Що пишуть? Де ж там таке пишуть?

      – І вчора пишуть… І сьогодні пишуть… І позавчора пишуть…

      – Де? Що пишуть? Що ти там таке погане вичитала? Де там люди негарні?!

      – Негарні, дядю, люди!

      – Та чому вони негарні? Що вони такого злого роблять?

      – «Підтягують» одне одного, а потім «розкачують»!

      – Що ти мелеш? Хто кого «підтягує»? Хто кого «розкачує»?

      – А ось читайте: «Треба підтягтися!»

      – Ну, так що?

      – А далі он: «Та розкачайтесь же, товариші! І інших розкачайте!» Бачите, які то люди. Підтягнуть, а тоді ще й розкачують! А як, дядю, це роблять? За шию? На оривку? А потім за ноги та й гойдають? А воно ж болить… і вас, дядю, розкачують?

      – Та то ти не так розумієш… Ніхто нікого не розкачує…

      – А нащо пишуть?

      – Та то так, щоб люди розкачувались, щоб люди підтягувались! Щоб люди… Одне слово, щоб… ну, підтягувались!

      Розкачувалися щоб… А як самі не хотять, треба їх підтягти й розкачати… Одне слово… Розумієш?!

      – Ну да! Я ж і кажу! Злі люди… І мене, як виросту розкачуватимуть та підтягуватимуть?.. Я не хочу! Я краще вмру!

      – Та ніхто тебе не розкачуватиме! Дивись, причепилась! Іди чай пий! То не про тебе там пишуть… То такі слова є… Ну й ухопилися за ті слова й пишуть… Нема кращих слів… А вони не страшні… Ніхто нікого не підтягує…

* * *

      Вишневі усмішки сільські[36]

      Пам’яті матері моєї,

      бо їй першій

36

Вишневі усмішки (Сільські). – Х. – К.: Книгоспілка, 1924. – 71 с. (Б-ка «Книгоспілки». Серія гумору і сатири. № 7). До збірки ввійшло 17 творів. Книжка тричі перевидавалася в цьому ж видавництві – 1924, 1925 і 1927 року.