10 слів про Вітчизну. Олексiй Чупа

на засніжену вулицю, на підлозі валялося з десяток запальничок і кілька початих пачок цигарок різних марок. Очевидно, залишилися від тих, хто гостював тут в Аґнєшки.

      – Витягла з лайна, залагодила всі мої справи, усе за мене влаштувала й вирішила, – сказав він сам до себе, повторюючи власні думки.

      Потім він іще раз пройшовся помешканням, тримаючись за стіни, – саме так тут буде ходити вже завтра Оленка, – відсунувши або відкинувши з-під ніг усе, що могло їй завадити або нашкодити, і, швиденько вмившись, поліз до коханої під ковдру.

      З вулиці час від часу долинали радісні вигуки й сигнали автомобілів, але потім і це все затихло, тільки поодинокі автівки шурхотіли колесами по дорозі. Четверту годину Романові не йшла з голови Аґнєшка Кохановська, він із величезною вдячністю згадував усе, що вона для них встигла зробити вже в перші години знайомства. Раптово йому подумалося, що він тепер житиме серед її речей і думок, які, певно, досі літають десь під стелею й ховаються по кутках. «Треба буде, коли зустрінемося, спитати, відколи вона тут не мешкає постійно… Обіцяла, що ми зустрінемося до Нового року», – подумав Роман і нарешті знеможено вимкнувся, аж тепер відчувши полегшення.

      Олена завжди прокидалася першою. Ось і цього разу, лише за кілька годин по тому, як Роман провалився в сон, вона почала чути, що відбувається в помешканні. Для сліпих людей прокидання значить зовсім інше, аніж для зрячих. Ті, хто здатний бачити світло, переходять до нього з темряви, натомість сліпі перебираються з однієї темряви – тотальної, у якій нема більше нічого, – до темряви, яку можна почути, ідентифікувати на запах і вивчити на дотик подушечками пальців. Ледве відчутно пахло корицею, і Роман дихав поруч, ранок був подібний на будь-який інший у їхньому помешканні, яке вони залишили кілька днів тому, і Олена в перші секунди подумала, що ця затія з виїздом до Праги – лише сон, із якого настав час видряпуватися.

      Але, вслухавшись, вона зрозуміла, що це, швидше за все, не так. Не чути було годинника в кухні, не порипувала половиця в коридорі, натомість було кілька інших звуків, поки не ідентифікованих, не розсмакованих, не розчутих, які їй підказали, що вони не вдома.

      Олена почувалася несамовито голодною, свіжою й радісною. Вона потягнулася, аж захрустіли кісточки, і голосно видихнула. Потім рефлекторно сама собі перелякано затулила рота: забулася, що поруч спить Роман, а маючи чутливий сон, він уже не засне, якщо його розбудити.

      Лежати Олені більше не хотілося, і вона вислизнула з обіймів Романа, вирішивши вивчити помешкання, де вони тепер знаходилися. Навпомацки, тримаючись за шафу, подалася до коридору, відшукала ванну й туалет, кругом обійшла кухню, надовго затримавшись біля вікна, вивчаючи на запах і дотик все, що лежало при вікні, та прикладаючи вушко до шибки й щоразу розмито чуючи з вулиці іноземну мову. «Прага!» – радісно подумала Олена і вп’ялася, наче в оргазмі, пальцями в покривальце, яким було застелене підвіконня. А за склом виблискували на ранковому сонці свіжі варшавські сніги, ще не торкані