Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка. Коллектив авторов

І Іспанський з 1516 р., Карл V, імператор Священної Римської імперії з 1519 р. Незграбний та сором’язливий, як його описує венеціанський посол Лоренцо Паскуаліго, він був вихований Адріаном з Утрехта, майбутнім Папою Адріаном VI, при дворі високоосвіченої Маргарити Австрійської, правительки Нідерландів: від них йому передаються безкомпромісна релігійність, гострий династичний розум і безсумнівна впевненість. Саме ці якості – поки кордони відомого світу дедалі більше розширяються – мають сприяти виконанню пророцтва Даниїла (цитованого у Старому Завіті): універсальна монархія, яка ніколи не буде зруйнована, існуватиме вічно і знищить будь-яку іншу владу. Водночас, саме під час його дуже витратних виборів було відкрито Мексиканську затоку.

      Ціна корони

      Хоч і нелегко, Карлу вдається надіти імператорську корону: одразу ж сплативши за це тим, що він не може бути повноправним іспанським або німецьким державцем. Після смерті Максиміліана він не може негайно поїхати до Німеччини, оскільки повстає патриціат кастильських міст. Тому, коли він був коронований імператором – 28 червня 1519 р. у Франкфурті, а потім в Аахені 23 жовтня 1520 р. – він знає, що має борг Вельзерам Августа, Гуальтеротті з Флоренції, Форнарі та Грімальді з Генуї, які позичили йому 30 тисяч флоринів у векселях, зібраних у Якоба Фуггера (1459–1525), котрий додає ще 50 тисяч, зневажливо наголошуючи, що «це відомо всім і є ясним, як день, що ваша імператорська величність не змогла б отримати імператорську корону без мене». Ціна постає гарантією 3 мільйонів флоринів на скарбниці Кастилії та Арагону та зобов’язанням імператора, після чого в 1522 р. у Брюсселі було укладено угоду, в якій Карл передає спадщину Габсбургів своєму братові Фердинанду, обіцяючи йому «корону римлян». Натомість Фердинанд надає фінансистам дозвіл на видобуток корисних копалин у Тіролі і починає «виставляти на аукціон» королівство.

      Захід християнської єдності

      І це тільки початок боргів і труднощів: адже 3 січня 1521 р. Папа Лев Х, оголосивши буллу Decet Romanum Pontificem, відлучає Мартіна Лютера від Церкви (1483–1546) за звинуваченням у гуситській єресі. Карл був вимушений скликати у Вормсі імперський сейм, започаткувавши тим самим тривалу фазу стратегічного вичікування і намагаючись урахувати особливості й складності на тлі величного проєкту вселенського християнства. Цей проєкт саме під час його правління незворотно руйнується: Аугсбурзький мир (24 вересня 1555 р.), який передує зреченню, визнаний німецькими правителями ius reformandi, запроваджує непорушний принцип cuius regio, eius religio – чия влада, того і віра.

      Німецькі князі

      На територіальному рівні також історія королівства закінчується крахом: вічна суперечка щодо верховної влади між Габсбургами і Валуа на тлі Італійських воєн, з одного боку, підтверджує труднощі у відчутті себе спадкоємцем Константина і Карла Великого у створенні національних держав, а з іншого – свідчить про регулярні порушення укладених союзів: сфери покровительства, які простягаються від Сицилії до Нідерландів,