Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка. Коллектив авторов

інтенсивну проповідницьку діяльність спочатку в Італії, а потім і в інших європейських містах і селах. У Франції вони оселилися в 1574 р. і зосередилися на місцевості Шабле поряд із Франциском Салезьким (1567–1622) та на провінціях Ліон та Прованс, де настільки поширили свою активність, що майже оточили осередки кальвіністів, котрі проживали там. У 1583 р. падре у провінції Парижа відправив капуцинів до Нідерландів; спочатку вони прибули до Сент-Омера, а потім оселилися в Антверпені.

      Євангелізація селищ

      У іншій частині Європи – Богемії, Моравії та Сілезії – співпраця місіонерів та імператорських військ стає поширеною практикою. Знадобилося багато часу, щоб місіонери, які почали з ознайомлення з іншими культурними й людськими реаліями завдяки повідомленням із заатлантичних країн, удосконалили свої навички спостереження і почали виявляти антропологічні особливості і звичаї тих європейських народів, із якими вступають у контакт. Паралельно з розумінням необхідності стримування протестантської пропаганди та водночас сприяння відродженню католицької Церкви з’явилося також усвідомлення ще однієї, навіть серйознішої проблеми, а саме: неоднорідні релігійні умови, з якими стикалися жителі сільської місцевості.

Las Indias de por acá

      На початку XVI ст. єзуїт Сільвестро Ландіно вирушив із місією на Корсику і виявив, що жителі острова навряд чи знають бодай найелементарніші відомості з християнського вчення. Кілька років потому Джованні Ксав’єр, котрий жив у крайній провінції Південної Італії, написав верхівці ордена єзуїтів про незламну й дику натуру жителів Калабрії. Подібні повідомлення надходили до Рима навіть із боку місіонерів, що поширювали католицизм під час спалахів єресі на Сардинії та в Абруццо.

      Внутрішній фронт євангелізації

      Маленький провінційний світ, із яким єзуїти вступили в контакт у 50—60-х роках XVI ст., постав перед ними у всій його, сповненій розпаду та маргіналізації, драматичній реальності, яку єзуїти не забарилися порівняти з точною і вдалою метафорою про Indias de por acá – місцевих індіанців. Відкриття цих Індій усередині Європи, де проживало грубе й неосвічене населення, стало для єзуїтів надзвичайно гострим і невідкладним питанням, насамперед тому, що за подібними культурними звичаями та народною поведінкою вони вбачали руйнівну роботу диявола. Однак знадобиться ще кілька років, перш ніж у масштабних планах ордена єзуїтів з’явиться ширший проєкт християнізації селян у Південній Італії, а також Провансу, Лангедоку та інших підданих окресленому ризику регіонів Європи.

      Клаудіо Аквавіва і «внутрішнє» місіонерство

      Автором великих ініціатив у цій сфері став Клаудіо Аквавіва – п’ятий генерал ордену у 1581–1615 рр., котрий був настільки зосереджений на зміцненні позицій внутрішньоєвропейського місіонерства, що вимагав, аби в кожній колегії ордену працювали щонайменше два священнослужителі, зайняті місіонерською діяльністю. Інструментами для цієї потужної кампанії