Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка. Коллектив авторов

назвали християнство своєю релігією. У написаному в 1532 р. листі до Карла V брат Мартіно ді Валенсія розповідає про щонайменше мільйон аборигенів, котрі прийняли християнство менше ніж за десять років. Дехто говорить про ще тріумфальніші досягнення: наприклад, Торібіо де Бонавенте оцінює кількість американців, навернених до християнства між 1524–1536 рр., у п’ять мільйонів осіб.

      У Південній Америці євангелізація відбувалася значно повільніше, ніж у Мексиці. Перші отці ордена єзуїтів прибули до Бразилії наприкінці 40-х років; приблизно в той самий час домініканці заснували свою церкву в Перу, а францисканці й августинці висаджувалися у Парагваї та Чилі. Не менш позитивні результати можна було побачити і за межами Нового континенту, зокрема на певних узбережжях Африки, особливо біля гирла річки Конго, разом із успіхами, які здобули єзуїти, Франциск Ксав’єр (1506–1552) у Японії (де наприкінці століття налічувалося щонайменше 300 тисяч християн) і Маттео Річчі (1552–1610) у Китаї між 1583 і 1610 рр.

      Повідомлення як джерело відомостей з антропології

      У Європі про місіонерську діяльність серед невіруючих із Нового Світу дізнавалися завдяки друку листів і брошур, де поширення християнства перепліталося з етнографічною документацією. Вивчення далеких народів із геть іншою культурою відбувалося поступово, і отримані новини спонукали представників різних орденів подорожувати по нових маршрутах й оселятися серед незвіданого населення. У доповідях церковній владі в Римі місіонери надавали численні відомості про реалії, в яких вони працюють: про клімат, навколишнє середовище, ландшафт і, особливо, про ритуали й релігії корінних народів. З огляду на те, що ці доповіді зумовлювалися необхідністю добре знати місцевість і людей, аби ефективніше провадити просвітню діяльність, їхнім результатом стала обізнаність європейців у антропології інших народів світу, хоч оцінки характеризувалися крайнощами й були або позитивними, або негативними.

      Вплив виховання

      У середині XVI ст. стратегія масового навернення й примусового хрещення, а також «колонізаторське» сприйняття аборигенів першими місіонерами стали повільно змінюватися більш шанобливим ставленням до місцевих традицій і поширенням сучасної ідеї місіонерства, яке покликане виховувати душі, а не завойовувати їх. Цей метод полягає в адаптації християнства до культур, геть відмінних від європейської, і застосовували його єзуїти та капуцини – два християнських ордени, створені, відповідно, у 1540 і 1528 рр., – із метою ефективнішої євангелізації в нових землях. Використовувані ними інструменти становили комплексну стратегію втручання до іншої культури й охоплювали проповіді, сповіді та релігійну освіту дітей. Однак ченці не залишили ідею християнізації, що ґрунтувалася на проповіді Євангелія та хрещенні. Навіть наприкінці XVI ст. історіографія францисканців базувалася на великій кількості новохрещених і тим самим прославляла діяння ордену в Америці.

      Місіонерство