Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

фельєтонШОВІНИЗМ(За що мене били, б’ють і нахваляються бити)1 січня 1920 р.

      Оповідають таке.

      Колись у Франції один француз, Шовеном його звали, якимось надзвичайно патріотичним вчинком довів про свою велику любов до рідного краю, до вітчизни. Після його такого вчинку у Франції кожен випадок доказу любови до Батьківщини, з боку чи то поодинокого громадянина, чи то цілої групи громадян, – називали шовінизмом. А люде, що цієї назви заслуговували, шовінисти тобто, з погородою її носили.

      І всі їх любили!

      І всі їх поважали!

* * *

      Почув я про це слово давненько вже.

      Було це так.

      У школі, де я вчився, влаштували вечірку. Дозволялося деклямувати й «малоросійскія проізведенія». Одним із виконавців цих «малоросійских» віршів, байок і т. и. був і я. Підлітком ще тоді був я. Деклямував, пам’ятаю, я тоді байку Глібова «Музики». І от коли я на репетиції вийшов і тарарахнув:

      – «Музики»! Українська байка Глібова!

      Начальство підійшло до мене, пильно подивилося, всьміхнулося, покрутило головою і сказало:

      – Іш, какой шовінист!

      На вечірці я вже деклямував так:

      – «Музики»! Перевод басні Крилова «Квартет», на малоросійський язик.

      І довго я потім думав, що-ж воно ото за – шовінизм?!

      І чому я шовінист?!

      Так і не взнав я тоді:

      – Чи вилаяло мене начальство?

      – Чи поглузувало з мене?

      Бо більше про це нічого воно мені не говорило.

* * *

      А от тепер я вже знаю що то – шовінизм!

      Добре він мені взнаки дався!

      Де тілько я не чув про цей самий шовінизм, і як казали?! Яким тоном?! З якими рухами?!

      Як скаже хто це слово, так за щоки й хапаєшся, й одскакуєш кроків на 10, так і почувається, що або сірчаним квасом в очі плисне, або з самопалу трахне!

      А, блаженної памяти, Шовен саме за це пошану мав.

      Отже – це тобі не Франція!!

* * *

      Згадав я про це тепер, прочувши про інтерв’ю з вічно старими й вічно новими опікунами України нашої – Раковським, Мануільським, Затонським… Знову вони про той самий шовінизм:

      – Ми, – мовляв, – Україну, як самостійну одиницю визнаємо, але шовінизм ми будемо нищити, а шовінистів, не виключаючи й комуністів, – вішатимемо!..

      Думай, значить, як хочеш!

      Українцем бути можеш, а любити Україну – зась!

      Повісять!

      І дідько його знає, чому воно так?

      Як я, наприклад кажу: «Майо паштєніє-с», – люблю шті, кислу капусту, Пушкина, лаптушкі, в «избе» бруд, телята й воші і як співаю «Ванька Таньку полюбил» і за це все йду й грабую, вбиваю, вішаю, стріляю, тисну за горло, щоб і другий це саме співав, те ж саме кохав, – так це не шовінизм!?

      А як кажу «добридень», люблю борщ, Шевченка, білу хатину, співаю «Місяченьку бліднолиций» і нікого за це не вбиваю, а лише прошу: «Ідіть, мовляв, ви до своєї Іверської Божої Матері», – так це шовінизм!?

      І клянуть мене за це, і б’ють може за це, і вішають за це!

      Про мене ж!

      Носи ти лапті хоч на голові ті свої, не тільки їж, а навіть умивайся отими своїми штями, – у мене