Детективне агенство Кота Макса. Иван Будз

нехитру приманку Макса? Ха-ха-ха… – ще раз розсміявся Бур. – Добре, добре, я поверну, звичайно, йому ліцензію, – продовжував він, киваючи головою. – Я згоден із вами. Макс непоганий хлопець, і я навіть люблю його, але погодьтеся, він інколи таке встругне, що в ніякі ворота не лізе. Старший інспектор досі сердиться на мене через останню витівку Макса в готелі… Домовились, будьте здорові.

      Бур поклав трубку на місце, смачно позіхнув, і тут знову різко задзвонив телефон.

      – Слухаю… Де? Коли?… Негайно виїжджаю!..

      Гучна сирена автомобіля, у якому їхав комісар Бур, розрізала тишу приміської зони річного вокзалу. Перед зачиненими дверима вокзалу стояла юрба зівак і бігали заклопотані поліцейські.

      – Що тут трапилось? – вийшовши з автомобіля, звернувся Бур до одного з правоохоронців.

      Поліцейський віддав честь комісару і невиразно щось пробелькотів. Зрештою, Бур залишив його й швидко направився до вхідних дверей вокзального приміщення. Раптом його хтось притримав за рукав.

      – Послухайте, комісар, – заговорив незнайомець, – краще не заходьте до приміщення. Через дві хвилини там відбудеться потужний вибух…

      – Ви хто…? – Бур дістав із кишені ліхтарика, але незнайомець кудись зник, наче розчинився в повітрі. Посвітивши ліхтариком навколо себе, Бур помітив поруч, під деревом невеличку купку лушпиння від насіння. Світло ліхтарика пробіглось по стовбуру дерева, по огорожі, але нічого підозрілого Бур не побачив. У цю хвилину із приміщення в паніці почали вибігати службовці та пасажири. Із криками: «Бомба! Бомба!..» вони розбігалися в різні сторони, подалі від цього місця.

      Спостерігаючи за тим безладом, Петик з Максом сиділи в цей час на дереві.

      – Як ти думаєш, спрацює цього разу наш план? – промовив Петик, лузаючи, за звичкою, своє насіння.

      – Може й не спрацювати через тебе, – Макс незадоволено поглянув на помічника. – Невже хоч у таку відповідальну мить не можна перестати лузати? Ти ж бачив, що комісар помітив лушпину від твого лузання?

      Петик намірився щось сказати у своє виправдання, але в цей час із виттям сирен під’їхали до вокзалу ще дві машини. Із них повискакували сапери.

      – Сиди тихо! – прошепотів Макс. – Зараз там розпочнеться найцікавіше…

      Сапери, прихопивши своє обладнання, забігли до приміщення. До них хотів приєднатися й Бур, але його попросили зачекати до з’ясування всіх обставин.

      До вокзалу підкотив ще один автомобіль – розкішний лімузин фінансиста Дага. Даг майже вибіг із машини.

      – Мені стало відомо, що тут заарештували моє майно, – стурбовано звернувся він до Бура.

      – Я поки що не володію повною інформацією, – Бур поглянув на яскраво освітлені вікна вокзалу. – Справа в тому, що вокзал заміновано. Там уже працюють сапери…

      – Запрошуємо до приміщення комісара поліції, – почулося з відкритих дверей, і Бур, відсторонивши Дага, поспішив усередину вокзалу.

      Його провели до камери схову, де товпилися сапери. Їхній начальник тримав у руках записку.

      – Ми відшукали