Детективне агенство Кота Макса. Иван Будз

залазити до рота жертви. Можливо, її налякали гострі зуби Петика. Вона спочатку забралась йому під піджак, а потім залізла й під сорочку. Схоже, що ця схованка їй сподобалась, і вона, звернувшись у клубок, вирішила трохи тут перепочити. Треба думати, здогадалася, хитра, що її жертва, будучи прив’язаною, нікуди не дінеться, тому з обідом не поспішала.

      Петик не смів і поворухнутись. Він продовжував лежати з роззявленим ротом, не насмілюючись потривожити змію.

      Над його відкритим ротом у цей час закружляли два чорних джмелі. Вони шукали собі зручну нору, в якій можна б було влаштувати гніздо, і схоже, ця нора їм сподобалась. У ній зручно буде відкладати мед та розводити сім’ю. Джмелі, звичайно, залетіли до рота Петика, залишивши там добутий нектар. Трішки перепочивши, вони полетіли знову за нектаром.

      Недалеко, на асфальтовій дорозі зупинився кортеж дорогих іномарок. З машин повиходили озброєні охоронці Перевертня. Із найдовшого, схожого на автобус лімузина вийшов і їхній хазяїн. Він смачно потягнувся, позіхнув і… раптом побачив на узбіччі дороги купу лушпиння. Перевертень так здивувався, що продовжував стояти з відкритим ротом. Він зрозумів, що десь недалеко повинен знаходитись помічник детектива Макса – відомий любитель полузати насіння.

      Доріжка з лушпиння тягнулася в поле, у напрямку старого дуба. Це Перевертню здалося дивним і навіть підозрілим. Він, кивнувши своїм головорізам, щоб ішли за ним, попрямував по доріжці в поле. Пройшовши сотню метрів, вони побачили повалений стовбур дерева, а на ньому – справді, Петика. Ця знахідка дуже порадувала Перевертня. Він давно шукав нагоди поквитатись із цим надокучливим кролем. Уже не роздумуючи, він із підручними кинувся до стовбура.

      Саме на це й розраховував Макс.

      Зробивши кілька кроків, бандити провалились у старанно замасковану гілками та бур’янами велику яму.

      – Ой-ой-о-о-о-о-ой!.. – почулось багатоголосся з ями. І відразу ж звідтіля пролунала безладна стрілянина.

      Бандити здійняли такий галас не тільки тому, що яма виявилась глибокою. Ні. На них там чекав сюрприз. Макс із напарником усю ніч перед цим безперервно ловили в полі їжаків і до ранку назбирали їх мішка чотири. Тому зараз все дно в ямі було всіяне колючими клубками.

      Стрілянина та зойки потерпілих розбудили, нарешті, змію. Вона, позіхнувши, виповзла з-під сорочки Петика, ще раз перевірила, чи він прив’язаний, і неспішно поповзла до ями.

      Поява змії на краю ями справила на бандитів сильне враження. На мить вони навіть перестали стріляти. А коли вона, зрадівши такому багатому обіду, заповзла в яму, то крики і стрільба відновились ще з більшою силою.

      У цю хвилину Макс підбіг до стовбура й швиденько розв’язав Петика. Звільнившись від мотузки, Петик виплюнув із рота залишене джмелями добро й накинувся на свого начальника:

      – Щоб я ще колись послухався твоїх вигадок!.. Мене… мене мало не проковтнула змія, наді мною познущались якісь божевільні джмелі, а ти сидиш у бур’янах, і хоч би що!

      – Нічого, Петику,