Детективне агенство Кота Макса. Иван Будз

Дага, – старий упіймав нарешті невгамовного песика, надівши на нього нашийник. – І хоча цей дзиґа не заслуговує на таку коштовну річ, – Заг ніжно погладив песика, – усе ж я не втримався й купив. Що ж, бувайте здорові, – попрощався старий та почвалав алеєю. Він потягнув за собою песика, якому, схоже, сподобалось знущатися над Петиком.

      – Ти чув? – стрепенувся Макс. – Даг відкрив новий магазин.

      Петик ніяк не відреагував на це, бо знову почав активно лузати насіння. Його відволікли від цього заняття, тому треба було надолужити прогаяне.

      – Припини нарешті лузати цю гидоту! Я суворо забороняю тобі цим займатися! – уже закричав на помічника Макс. – Ти ліпше б… гриз сухарі, щоб менше було сміття!

      Лузати насiння – це дуже корисне заняття

      Вентиляційний хід, яким пробирався зараз Петик, був настільки вузеньким, що в ньому не тільки рухатись, але й дихати було важко. Петик відчував, що протер уже рукава на ліктях і штани на колінах. Майже годину він плазував заплутаними вентиляційними ходами нового супермаркету Дага. І головне, що цьому не було ніякого путнього пояснення. Чому вони з Максом не могли, як і всі звичайні відвідувачі зайти сюди через двері? Можна подумати, що Даг вартує при вході й очікує лише на них. Ніби в нього немає інших, більш цікавих справ.

      Петик уже зібрався було повернути назад, коли почув приглушені голоси. Через решітчасте віконце вентиляційного ходу він розрізнив унизу дві темні постаті.

      Через вікно з вулиці проникало світло від яскравої реклами. Один із присутніх сидів у кріслі, а інший у незручній позі, зігнувшись, стояв поруч.

      – Якщо ви мені не вірите, тоді запитайте хоча б у Щиги. Цей настирний детектив і без ліцензії зможе нам значно нашкодити. Мені стало відомо, що він странно шукає на мене компромат. А те, що трапилось на святі хіба вас не насторожує? Я не вірю, що він з’явився там випадково. Я взагалі не вірю у випадковості, коли справа стосується Макса.

      Петик, звичайно, упізнав скрипучий голос Дага. Він тільки не міг розгледіти, хто сидить у кріслі, але був упевнений – це Перевертень. Петик навіть пожалкував, що зараз із ним не було Макса. Хай би впевнився, що його вірний помічник не помилявся, доповідаючи про зв’язок їхнього недруга Дага з Перевертнем.

      А Даг продовжував тихо говорити:

      – До мене доходять чутки, що цей нахаба хоче заволодіти прихильністю моєї нареченої – Ізабелли, а це вже не жарти. Якщо йому пощастить, то вислизне з наших точніше – ваших рук усе добро Щиги. А в нього є чим поживитись. Можете мені повірити… – Даг ще нижче зігнувся перед гостем.

      – Якщо він такий уже надокучливий, тоді чому ви його терпите? – почув, нарешті, Петик голос Перевертня.

      – Розумієте, тут справа делікатна, – Даг випрямився, тримаючись за поперек. Мабуть, поза, у якій він довго знаходився, далася взнаки. Та й за віком фінансист був уже не молоденьким, щоб довго стояти, зігнувши спину.

      – Справа в тому, – продовжував Даг, – що той кіт дуже спритний, і підступитись до нього нелегко. Мої агенти не один раз були близькими до того, щоб покінчити