Детективне агенство Кота Макса. Иван Будз

прочитав надпис: «Дорогому моєму синочку Павлику, на день твого десятиріччя. Мама».

      Макса тоді наче струмом ударило. Він почав пригадувати, звідки знає це прізвище і нарешті пригадав. Павлик Драга – це ж справжнє ім’я його недруга – Перевертня. Виходить, що мати Перевертня захворіла і може знаходитись десь у лікарні. Макс ще з більшою наполегливістю почав ритися в архівних документах і таки знайшов. Антоніна Драга була переведена до спецлікарні їхнього округу. Там же він відшукав і адресу лікувального закладу.

      Максу дуже захотілось побачитися із цією особою. Він відчував, що тут його чекають неабиякі несподіванки. Макс так поспішав виконати це завдання, що не встиг навіть нікого попередити про свій від’їзд. Звичайно, він знав, що поспішність може призвести до зворотних результатів, але не міг себе стримати. Тепер, перемазавшись біля свині та розповсюджуючи навколо себе нестерпний сморід, він зрозумів, що даремно так поспішав.

      Макс обережно заліз на підвіконня і тихенько проник через напіввідчинене вікно всередину приміщення. То була кухня. Ніби в підтвердження цьому він ненароком наступив на піднос із посудом. Піднос під його вагою поїхав по столу, а потім усе разом звалилося на підлогу. У тиші приміщення це падіння пролунало наче вибух бомби.

      Одразу ж за дверима почулись голоси. Макс, не роздумуючи, заплигнув у великий казан, вмонтований у плиту. Він ще встиг накритись зверху кришкою. До кухні, брязкаючи зброєю, вбігли охоронці. Понишпоривши по всіх закутках, вони зупинилися якраз поруч із плитою.

      – Яка сьогодні видалася неспокійна ніч, – почув Макс голос одного з охоронців. – Давно вже в нас не було такого переполоху.

      – Так, але я думаю, що даремно турбуватися не слід. Ніхто не зумів би непоміченим забратися на територію. А тут, на кухні, мабуть, кішка десь блукає, – відповів його напарник.

      Макс сидів у ще гарячому після приготування їжі казані, розуміючи, що довго тут не витримає.

      – Учора знову весь день репетувала наша бабця з 45 палати, – продовжував розмову перший охоронець. – Санітари ледве заспокоїли її.

      – А, це та, як її прізвище… Драга?… – відгукнувся другий охоронець.

      – Вона, вона. Ця Драга найнеспокійніша пацієнтка в лікарні. Усі інші поводять себе пристойно, а вона – наче очманіла…

      – Можливо, вона не така вже й хвора, – перший охоронець наблизився до казана, у якому сидів Макс. – Ти ж знаєш, як інколи потрапляють до нас пацієнти? Достатньо не сподобатись, скажімо, меру, як одразу ж опинишся в подібному закладі.

      Охоронець взявся за кришку казана…

      – Та залиш казан у спокої, – зупинив його напарник. – Він однаково порожній. Якщо хочеш їсти, то пішли я пригощу тебе домашніми пиріжками.

      Охоронці направилися до виходу. Невдовзі їхні кроки стихли, а Макс нарешті вибрався з казана й тихенько вислизнув із кухні. За ним несподівано ув’язалася велика сіра кішка. Мабуть та, про яку говорили охоронці. Вона облизувала його мокрі від залишків борщу черевики й голосно нявкала.

      – Іди