Детективне агенство Кота Макса. Иван Будз

віконце у воротах відчинилося і звідти виглянуло суворе обличчя охоронця.

      – Будьте ласкаві, пропустіть мене, – привітно звернувся до охоронця Макс. – Мені необхідно побачитись з однією з ваших пацієнток.

      Охоронець ще більше скривив і без того перекошене обличчя й, не промовивши ані слова, зачинив віконце. Макс вийшов з машини, підійшов до воріт і погрюкав у них кулаком, але марно. Віконце більше не відчинялося.

      «Невже я даремно сюди приїхав?» – подумав детектив.

      Спересердя він грюкнув у двері воріт ногою, але результат був такий же.

      На вулиці почало смеркатись. Макс прийняв єдине вірне в даному випадку рішення – коли стемніє, спробувати таємно забратись до пансіонату через огорожу. А зараз заховати машину в заростях лісу та нишком розвідати, у якому місці огорожі було б зручніше здійснити свій план.

      Ніч опустилася на землю якось раптово. Макс ще не встиг обстежити й половини огорожі, але встиг відшукати більш-менш зручне місце. Недалеко від огорожі розрісся високий клен. Макс спритно заліз на нього, забрався на гілляку, що була найближче до огорожі і… на хвилинку зупинився. Він засумнівався, чи вистачить у нього сил, щоб переплигнути через огорожу, не зачепившись за колючий дріт.

      «Шкода, що я Петика не взяв із собою, – подумав Макс. – Він, звичайно, залишив би тут сліди від насіння, але плигати отак, невідомо куди Петик все ж більший за мене мастак».

      Відштовхнувшись, Макс усе-таки перестрибнув через огорожу. Там на нього чекав неприємний сюрприз. За огорожею була глибока калюжа. Плюхнувшись у те місиво, Макс перелякав гусей, які там дрімали. Гуси здійняли страшенний лемент, а старий гусак навіть боляче дзьобнув порушника їхнього спокою в тім’я.

      У будівлі відразу ж засвітились вікна, а в глибині подвір’я голосно загавкали собаки. Макс, відштовхнувши гусака, кинувся попід огорожею шукати якоїсь схованки. Собачий гавкіт стрімко наближався. Завдяки світлу від вікон утікач мав змогу розрізняти дерева та кущі, щоб не наштовхнутись на них. Усе ж він наштовхнувся, щоправда, не на дерево, а на якусь комірчину. Двері комірчини від удару відчинились, і Макс упав усередину, опинившись на чомусь м’якому. Те м’яке зарухалось, тихо зарохкало й обнюхало незваного гостя мокрим, слизьким рильцем.

      Макс зрозумів, що потрапив до свинячого хлівця. Він ще раз пожалкував, що не взяв із собою свого вірного помічника, адже Петик, як ніхто інший, підходив для подібних нестандартних ситуацій.

      Затаївшись за широкою спиною свині, Макс прислухався до звуків ззовні. Він пригадав обличчя охоронця й подумав, що, мабуть, краще мати справу зі свинею, ніж із таким типом. Дотягнувшись до дверцят, Макс прикрив їх, що було не зайвим, бо відразу ж після цього на дверцята почали кидатися собаки.

      Невдовзі до хлівця підбігли охоронці й оточили його з усіх сторін. Один з них, відчинивши двері, посвітив усередину ліхтариком. Сморід від свинячого житла вдарив йому в носа, і він, гидливо скривившись, зачинив двері. Макса охоронець бачити не міг, бо той лежав за свинею, заховавши обличчя в її жорстку