Заплакана Європа. Наталка Доляк

галасували й борсалися, щипали один одного, цибали по кімнаті, відчайдушно сміялися. Нарешті Коля не витримав та, перекрикуючи гиготіння, звернувся до дружини:

      – Якого рожна ми тут так довго чекаємо? – демонстративно постукав черевиком об підлогу, показуючи, що нервує.

      – Депортації! – випалив російською блондин, у вимові якого відчувався сильний прибалтійський акцент.

      Микола остовпів від новини, потім хутко рвонув до дверей, шарпонув – вони не піддалися.

      – Так зачинили-бо навмисно, щоб не втекли, – повідомив інший хлопець, не припиняючи веселитися.

      Микола підбіг до вікна.

      – Зависоко, – по-філософськи серйозно сказав чорнявий. – Ти не хвилюйся так. Далеко не депортують.

      – Лише до Суомі, – додав схожий на скандинава.

      – Ми вже втретє летітимемо, – подивився на друга маленький.

      – Летітимете? – запитала Людочка.

      – Так! І, наскільки я розумію, не лише ми, а й ви. – У кімнаті стало дуже тихо. – За годину, – додав, поглянувши на годинник.

      – Вони не мають права! – засичав сполотнілий Микола, у якого тремтіли руки. Після кількох секунд внутрішньої боротьби його бліде обличчя почало вкриватися червоними плямами. – Людко! – звернувся до неї пошепки. – Ану, симулюй пологи… Падай на підлогу, – наказав, не підвищуючи голосу, від чого цей наказ прозвучав як жарт.

      Людочку вразила пропозиція чоловіка, але вона була так зацікавлена юнаками, що відмахнулася від надокучливого Миколи й пересіла ближче до хлопців.

      – Люся! – простягла руку для знайомства. – А це мій чоловік, Коля. Ми з Союзу.

      – А ми з вільної Естонії, – гордовито промовив білявий. – Немає такої країни – Союз. Є імперія. Рандо!

      «Що таке «рандо»?» – думала, всміхаючись, Люся. – «Можливо, це естонською, наприклад, свобода чи воля, чи ще щось». Вона б іще довго міркувала, якби інший юнак не втрутився:

      – Так його звати. Рандо – це ім’я. А я Петя (саме так і сказав, не Петро чи Пєтя, а Петя, як говорять в українських селах).

      Жінка зацікавлено допитувалася, що таке депортація, як проходить і що за собою тягне. Петя натомість розповів свою з Рандо історію.

      Рандо – стовідсотковий естонець, чого не можна сказати про Петю, прізвище якого Популос. Рандо звертався до нього не інакше, як Піотрас. Петя – грек. Етнічний, бо всі дев’ятнадцять років прожив в Таллінні. І ось трохи більше року тому він познайомився з Рандо на призовній комісії. Їх мали ось-ось забрати до війська, а вони не хотіли захищати чужу державу, хоч ти лусни. Після знайомства дійшли висновку, що косити від служби – занадто просто, а непогано було б дременути подалі від тоталітарних умов існування. Наступного дня, маючи детально розроблений план дій, спокійно поїхали до Карелії… в ліс… по гриби…

      – Отак, пішки-пішки, дійшли до фінського кордону, – оповідку про нелегальний перетин кордону, кримінальний злочин, Петя викладав, як гумореску.

      Рандо перебивав