Заплакана Європа. Наталка Доляк

що ці біженці отримали дозвіл на вільне проживання в країні їхньої мрії.

      Люсі, як виняток із правил, безкоштовно видали вітаміни у величезній розмальованій веселками коробці та записали на прийом до лікаря-гінеколога на наступний тиждень. А до того часу суворо наказали не перевтомлюватися, більше лежати та дихати свіжим повітрям. Жінка зраділа, що принаймні зможе, не сходячи з триклятої баржі, втягнути ніздрями річкову вологу. Мріяла про це, переносячи свої речі до нової оселі на нижню палубу. Насолодитися вповні свіжістю ранкового бризу українці так і не вдалося. Ілюмінатор відкривався на акуратні жовто-блакитні сміттєві баки. Хоч вони і були щільно закриті, та сморідний дух нісся прямою стежкою до Жужиної каюти. У прекрасній безпроблемній бюргерській Швеції вирувала весна, був місяць квітень, і мухи, відчувши тепло, попрокидалися від перших промінчиків теплого сонечка та неодмінно хотіли залетіти до Людочки у гості.

      Уламки минулого

      Коля Бабенко добу через три кочегарить у вінницькому трамвайному депо, винаймає однокімнатну квартиру недалеко від Люсиного будинку. Вона працює в готельному господарстві секретаркою, бо вже встигла закінчити торговельний технікум. Тепер у них є власне ліжко. Нікого не потрібно боятися, ні від кого не треба тікати. Вони лежать після чергового сексу й обмінюються думками, що турбують кожного з них.

      – Такі гарні, червоні… – щебече Люся, розповідаючи про модні фірмові черевички, що їх «викидали» сьогодні в центральному універмазі. – Мені мало руки не повідривали. О десятій відчиняється універмаг. Я стояла з восьмої… була лише в третьому ряду… А як відчинили, матко-бозко, всі поперли… Куди мені? Не дісталось фірми, лише оце… – Люся сміється й показує на гематому, що витатуювалася на передпліччі. Микола цілує й погладжує синяк, обіймає дівчину.

      – Досить, досить, – лагідно відштовхує його Люся.

      – Ні, не досить, – так само лагідно заперечує Микола.

      – Ні, досить.

      – Ні, не досить.

      – А якщо…

      – Що якщо?

      – Якщо я… – дівчина сміється, їй лоскотно.

      – Ти? А якщо ти… – Микола грайливо перекидає Люсю на себе.

      – А як завагітнію?

      Микола суворішає. Вдаючи ображеного, починає одягатися.

      – Що за фантазії? – невдоволено питає.

      – Чому ж фантазії?

      – Досить. Пішли.

      – Давай поговоримо.

      – Немає про що.

      – Є про що.

      – Про що?

      – Про те саме.

      – Тобто?

      – Тобто в мене затримка.

      – Невелика – нестрашно…

      – Три тижні.

      – Йди додому. Я тобі подзвоню.

      Люся на якийсь час випустила з уваги графік місячних. Згадала лише вчора, коли її зранку почало нудити. Відразу побігла до дзеркала роздивлятися себе – груди ніби набубнявіли, таке буває й перед критичними днями. Довго вдивлялася у м’язи на животі, шукаючи підтвердження вагітності, думала, що пузо починає рости на другий день. Ні, живіт як живіт,