Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

майже «щоденникового» характеру віршових записів, що дозволяють з певністю судити, якими почуттями жив письменник, особливо у більш ранні роки творчості. Втім, і ці вірші, як і решта інших, не сягають високого рівня версифікаційної та й взагалі поетичної майстерності. В одному з листів (до Ц. Білиловського, 1897 р.) письменник самокритично зізнається: «…задля мене вірші, коли що й зробили дотепного, то тільки те, що навчили писати гладенькою, дзвінкою прозою…».

      Скоріше по лінії поезії, ніж драматургії, можна розглядати віршову містерію Панаса Мирного «Спокуса» (1901, надр. 1908). Це філософсько-символічний драматургічної форми твір на тему, задану Біблією, про спокушення перших чоловіка й жінки в раю. У розмові з Євою Сатанаїл, порученець Луципера (що виношує стосовно Єви нечестивий задум), вихвалює нібито необмежені можливості розуму та, відповідно, ганьбить «химерну віру», «нікчемну витівку короткого ума». (Сатанаїл, відтак, постає в цій сцені відповідно змальованим вольтер’янцем-гольбахіанцем.) Плоди (яблука) із дерева «знання лихого й доброго», які їм для скуштування подає Змій, не є самі по собі якимись чудодійними, – вони тут виступають знаком (символом) того, що «розумні речі» Сатанаїла чинять вплив на героїню. Єва втягує у «спокусу» й Адама, і лиш коли Голосом із неба їх обох прогнано із раю, сподівається любов’ю заслужити прощення. Вносячи свої оригінальні міркування у витрактування багатозначного біблійного епізоду, котрий не раз виступав предметом інтерпретацій з боку багатьох мислителів і митців світу, український письменник долучається своєю «містерією» до низки творів, вершинний ряд яких складають «Втрачений рай» Дж. Мільтона, «Каїн» Дж. Байрона, «Трагедія людини» І. Мадача, «Смерть Каїна» І. Франка та ін. Драма Панаса Мирного різностильна (в окремих моментах сумнівним видається доцільність введення бурлескних елементів), проте містить чимало вимовних віршових рядків.

      Перу Панаса Мирного належить і переклад (завершений у 1897 р.) Шекспірової трагедії «Король Лір», переспіву «Дума про Гайявату» Г. Лонгфелло, низки віршів Г. Гейне та «Слова о полку Ігоревім».

      Попри весь цей прозовий, драматургічний та поетичний доробок, найголовнішим, мовлячи словами Франка, «титулом заслуги» Панаса Мирного в українській літературі є два його романи – «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія». Наче висока, двоголова гора (на зразок опоетизованого в новітньому європейсько-американському письменстві Кіліманджаро) підносяться ці два твори над високим масивом прози самого Мирного, та й над прозовим масивом усього українського письменства ХІХ століття.

      Роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – одне з вершинних явищ національної літератури ХІХ ст., твір, що зазнаменував новаторський крок української прози. В ньому, задіюючи арсенал художніх засобів багато в чому нової поетики, письменники розгортають реалістично-натуралістичне своїм типом дослідження одного з найгостріших соціальних конфліктів доби.

      Як