Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

взаємин між людьми. Спокусником дівчини виступає не хтось із верстви соціально вищої (як це має місце, приміром, у «Сердешній Оксані» Г. Квітки-Основ’яненка), а такий же, як вона сама, наймит-заробітчанин, що займається ремеслом у міського майстра. Таким чином на передній план твору виходить драма обманутого довір’я, яка розгортається в місті, та чужість і безсердечність оточення, зокрема родичів, що його дознає дівчина у селі. Мотив зведення щирої, простої дівчини присутній і в повісті «П’яниця». Тут він доповнює собою комплекс болісних вражень, які здобуває молодий, недосвідчений чиновник на початку свого службового шляху, стикаючись із холодно обміркованими, безпощадними до оточуючих планами свого брата кар’єриста. Цей перший досвід ламає Івана Ливадного, героя оповідання, і він спивається.

      Майстерне ведення повістування, багатство мови, характерні подробиці у змалюванні соціальних типів, сповнені внутрішнього драматизму сюжетні мотиви (до них письменник іще повертається, даючи їм ширше розгортання у наступних творах), – усе це, притаманне прозовим картинам «Лихий попутав» та «П’яниця», відразу і надовго (в період, коли видрукувані в Женеві книги залишалися фактично невідомими в Україні, принаймні в Україні Наддніпрянській) визначило високе й безперечне письменницьке становище Панаса Мирного. Так, І. Франко, згадуючи пізніше свої гімназійні роки і коло свого тодішнього (перша половина 70-х років) читання, зазначає: «…я дістав був перші річники “Правди” і читав з них тільки белетристику українську: Стороженка, Марка Вовчка, Куліша, Шевченка, Руданського, Мирного. Сей останній (крім Шевченка і Марка Вовчка) зробив на мене найсильніше враження своїм оповіданням “Лихий попутав” (Зібрання творів, т. 49, с. 244). До ранніх творів належить і недруковане за життя автора, виконане в натуралістичному ключі оповідання «Палійка» – з викладом історії про скалічену дитину, її хворобливе дорослішання, жалюгідні нагоди втолення її природних інстинктів, її помсту тим, хто глузує над нею. Життєві явища, подібні до тих, що відображені в цьому оповіданні, двома десятиліттями пізніше стають предметом особливої уваги, навіть певного культивування, в літературі «декадентській». Випереджаючи таку літературу загальним заявленням змісту твору, Панас Мирний, разом з тим, у відношенні емоційно-смисловому зберігає іншу, відмінну позицію, ближчу до тієї позиції гуманного співпереживання, що встановилася у перших відомих його оповіданнях.

      Під час роботи над романом «Хіба ревуть воли…», на етапі його остаточного викінчення, Панас Мирний за короткий час створює повість «Лихі люди» (видана 1877 р. в Женеві, пізніша, цензурна назва – «Товариші»). Багато що в особливостях її постання пояснюється тим, що у ній (особливо у роздумах основного її героя, молодого літератора Петра Телепня) відбито заповітні міркування самого Панаса Мирного. Повість водночас була тим твором, яким письменник прилучився до розпочатої П. Кулішем, О. Кониським та І. Нечуєм-Левицьким дискусії про «нового