Львiвська гастроль Джимі Хендрікса. Андрей Курков

побачення, – тихо, але якось надміру солодко мовив він.

      Оксана сіла в машину, завела двигун і, не оглядаючись на чоловіка, що проводжав її поглядом, поїхала. А у вухах усе ще нудотно-солодко звучало його «до побачення!».

      «Ну і тип, – подумала Оксана, і, щоб відволіктися, погладила рукою чорну пластикову панельку «Таврії». – Ти пробач, «Чебурашечко»! Змусила тебе чекати! Залицяльники проходу не дають!»

      Розділ 10

      У довгому сні, що настав одразу за вранішнім радіови-конанням Гімну України, Тарасу снилося багато що: і звуки, і картинки, і ніч. Кілька разів абсолютно реальний, упізнаваний звук уривався в сновидіння. На своє, теж сонне, здивування, Тарас одразу впізнавав його, цей звук – це «квікала», «скрикувала» п'ята дерев'яна сходинка його рідного парадного. Дивно, що вперше цей звук долинав не знизу, з-під ноги, що забула переступити злощасну сходинку, а ззовні, з-за меж його маленької квартири. Незабаром, після четвертого чи п'ятого проникнення цього звуку в сон Тараса, в двері його квартири постукали.

      За вікном ще було світло й гамірно. Вуличний шум легко витіснив із вух Тараса саундтрек сну. Він відчинив двері в квартиру й завмер, побачивши перед собою сусіда Єжи Астровського.

      – Доброго вечора! Можна на хвилинку?

      Тарас пропустив сусіда в коридор.

      – Я обіцяв нашій спільній знайомій нагадати вам про рибок! – підкреслено діловито мовив Єжи. – Ви їх годуєте?

      Тарас здивовано гмикнув.

      – Звичайно, годую! Що у мене, склероз?

      – А подивитися на них можна? – попросив Єжи.

      – Заходьте, дивіться! – Тарас знизав плечима і показав правою рукою в бік кімнати.

      Сусід зняв туфлі й у двох різних шкарпетках – чорній і синій – потьопав у квартиру. Тарас – за ним.

      – Щось вони худі, – прошепотів задумливо Єжи і глянув скоса на хазяїна квартири, що стояв поруч.

      Тарас узяв коробочку з кормом, що стояла тут же, на підвіконні, потрусив її над акваріумом, і відразу на воду впав цілий розсип найдрібніших коричневих пластівців. Рибки кинулися до поверхні й почали жадібно поглинати їжу.

      Єжи, спостерігаючи за тим, що відбувається в акваріумі, незадоволено скривив губи.

      – Вони завжди голодні, – невдоволено пробурчав Тарас. – Вам щось іще потрібно?

      Єжи відволікся від рибок, повернув своє тепер уже знову привітне обличчя до хазяїна квартири. Погляд сусіда піднявся вище за очі хазяїна і зупинився на непричесаній і прим'ятій сном шевелюрі Тараса.

      – Знаєте, я сьогодні в себе удома прибрав. – Єжи опустив погляд і дивився тепер у вічі Тарасу. – Сорок сім гривень знайшов! У старому піджаку, не в цьому. – Він кинув погляд на свій коричневий піджак. – Приємно, знаєте, коли вдома порядок… Може, зайдете?

      Тарас розгубився.

      – Зараз?

      – Авжеж, ви ж у мене ніколи не були, а так, по-сусідськи…

      – У мене пізніше робота, – збрехав Тарас. – Я не питиму…

      – Та в мене й так нічого випити, – спокійно відповів Єжи. – Просто так зайдемо.

      Вони