Химерниця. Олена Печорна

тим, хто у здичавілому полі шукав, де, хто, коли і для кого копав криниці… Таки ж село чомусь Джерельним нарекли…

* * *

      – Сусіде, це ти баньки зранку залити встиг, еге? – цікавилась пишногруда жіночка в одноногого чолов’яги. Той сидів на лавці біля двору й медитаційно пускав поперед себе кільця диму. Біля нього крутився рудий котище й терся спиною об єдину ногу господаря.

      – Заздриш, Ніночко? Не треба, я і тобі чарчину накапаю.

      – Накапає він. Ет, бідолашна Оксана. Оце увечері з роботи повернеться вбита, а тут – сюрпрайз!

      – Твоє яке діло?

      – Отож. Роботи – за що хапатися, не знаєш, а він крапає, крапальщик…

      – Не лайся, Нінель.

      – Нінель…

      З іншого боку обійстя замиготіла квітчаста хустка, й худа, як жердина, її власниця вийшла на голоси:

      – Що, Нінко, мізки промиваєш? Наклюкався, Льошко, еге? І ото день у день.

      Чолов’яга навіть не ворухнувся, натомість пустив ще одне рівненьке кільце тютюнового диму:

      – Галочко, Галочко, ти ж ніби педагогічну освіту колись мала. Забулося, еге? Мила моя, а як інакше, га? Треба день у день, бо воно ж що?

      – Що?

      Чоловік усміхнувся й складами промовив:

      – Цирку-ля-ці-я рідини в організмі. От.

      – Та бодай тебе заціпило, фізіолог хрінів.

      – Нєа. Навіть не сподівайтесь. Організм, дівчатка, складається з рідини. Знаєте, який відсоток рідини в організмі?

      Пишногруда Нінка пирснула сміхом:

      – Твій, голубчику, стовідсотково з оковитої складається.

      А худюча Галька й собі шпильку пустила:

      – Еге, ще й на ампутовану кінцівку приймаєш… за інерцією. От і виходить, що сто з лишком відсотків.

      Сусід насупився й сплюнув. Таки порушили душевну рівно вагу бісові баби. Ет! Відьомське плем’я.

      – Давайте, повзіть уже на городи, а то у зіллі й грядок не видно! Поставали. Руки в боки. Зуби скалять. Тьху! Ледарки!

      – Це хто ледарки, ница твоя душечко? Хто? Спинонька вже й не розгинається, буквою зю сплю, а воно всілося й керує!

      – Еге. Бідолашна Оксана. Після чергування теж на грядки побіжить, ще й тебе, харцизника, нагодує. Хоч би картоплину жінці підсмажив, чи що?

      Чоловік скипів, схопив милицю й хутенько скочив на вцілілу ногу.

      – Тьху на вас!

      – Еге, ото тільки й вмієш… – і завмерли, спостерігаючи, як видовжується неголене сусідське обличчя. Треба ж… Недопалок і той з роззявленого рота випав прямісінько на єдиний капець.

      – Льошо…

      – Ти чого?

      Чолов’яга ковтнув слину й вражено прошепотів:

      – Все, дівчатка, зав’язую. Допився.

      «Дівчатка», мов за командою, повернули голови, аби зрозуміти, куди це сусід дивиться і що такого бачить, і немов скам’яніли.

      – Свят… свят… свят…

      – Галю, то що таке?

      – Гаспид його знає…

      Зате сусід, збагнувши, що галюцинація набуває масовості, полегшено видихнув:

      – А нічо. Видно, не я один хильнув. Ондечки хлопцю веселіше, ніж мені.

      Спантеличена трійця