Листи до Феліції (1912). Франц Кафка

до речі, я міг би розповідати Вам без кінця-краю. Стверджувати з усією визначеністю, що вони зараз у Берліні, я, звичайно, не можу, але коли судити з листівки від того ж таки Льові, яка десь у мене на столі валяється, схильний так припускати. Упевнений, ця людина хоча б упродовж першої чверті години дуже Вам сподобається. Може, перед виставою або після неї Ви б попросили його до Вас вийти, пославшись на мене, Вам неважко буде запобігти в нього ласки, і Ви зможете бодай хвильку його послухати. Та й весь цей народний театр добрий, я торік бував на їхніх виставах разів двадцять, а в німецьких театрах, як на мене, взагалі жодного разу. – Однак усе вищевикладене аж ніяк не означає прохання туди сходити, ні, чесне слово, ні. У Вас в Берліні театри набагато кращі, й, можливо, – а швидше за все так воно і буде, – сама тільки мізерія театральної зали, де все це відбувається, не дозволить Вам туди навіть увійти. Так що мені тепер усе, що я тут написав, випадало б порвати, і принаймні з цього мого бажання прошу зробити висновок, що радити Вам туди сходити я не збирався.

      І ось цим маю закінчити ту частину неділі, що її я провів за листом до Вас? Але вже пізно і щодалі пізніє, і мені треба поквапитись, якщо я хочу перед своєю нічною зміною ще захопити трохи сну. Одне безсумнівно: без цього, хай навіть такого незадовільного листа мені б узагалі сну не бачити.

      А тепер – на все добре! Нещасна пошта, Ваш лист, мабуть, уже цілий день лежить десь тут, у Празі, а мене його позбавляють! На все добре!

Ваш Франц К.

      Ну ось, вже й північ минула, а я й справді тільки коректури встиг поробити, і поспати не вдалося, і для себе нічого не писав. І починати зараз вже пізно, надто ж тому, що я не спав, і в ліжко тепер ляжу, придушивши внутрішній неспокій і безуспішно борючись з безсонням. Ви, напевно, давно вже спите, і я недобре роблю, впираючись у Ваш сон цим коротким нічним умовлянням. Але я саме знову зазирнув у Вашого останнього листа і подумав, що, може, Вам варто кинути роботу у професора? Я, щоправда, не знаю, що це за робота, але нехай навіть він з вечора у вечір диктує Вам суціль самі тільки золоті слова, яка в тому втіха, якщо він все одно Вас цим стомлює. А тепер я ще дам Вам на добраніч, і Ви відповісте мені рівним, спокійним диханням.

Ваш Франц К.

      Прага, 4.11.1912, понеділок

      Зараз понеділок, 10.30 ранку. З 10.30 ранку суботи я чекаю від Вас листа, а мені знову нічого не прийшло. Я писав щодня (це не докір, бо писати Вам було для мене щастям), але невже я і справді не заслужив ні слова у відповідь? Жодного слова? Нехай навіть Ви б відповіли тільки: «Чути більше про Вас не бажаю». При цьому я сподівався, що сьогоднішній Ваш лист міститиме в собі якесь маленьке рішення, а тепер, виходить, відсутність листа якраз, напевно, це і є рішення. Якби лист прийшов, я б відповів негайно і змушений був би почати свою відповідь скаргою на нескінченність двох цих довгих днів. Тепер же Ви залишаєте мене у повній зневірі за цим похмурим письмовим столом!

      Прага, 5.11.1912, вівторок

      Дорога мадемуазель Феліціє!

      Якщо