Листи до Феліції (1912). Франц Кафка

силою своєї наявності заповнюють мої вади, тоді і для мене самого все це проходить непомітніше. Але тільки-но я захочу до когось наблизитися, потурбуватися за когось – ось тут-то біди і підступають з усією невідворотністю. Виявляється, що я нікчемний, а власній нікчемності як зарадиш? Зізнаюся навіть, що Ваш лист уранці прийшовся мені якнайбільше до речі (по обіді все вже було інакше), саме такі слова й були мені потрібні.

      Але, відчуваю, я досі не відійшов, пишу недостатньо ясно, тож Ваш сьогоднішній докір і щодо цього листа зберігає свою справедливість. Краще вже здамося на сон і добрих богів.

      Як Вам подобається друк (папір, зрозуміло, буде інший)? Шрифт, звичайно, трохи надто красивий і куди краще пасував би до Мойсеєвих скрижалів, аніж до моїх дрібних карлючок. Але тепер уже так і надрукують[39].

      Бувайте здорові! Мені потрібно більше душевного тепла, ніж я заслуговую.

Ваш Франц К.

      9.11.1912, субота

      Найдорожча пані! Не пишіть мені більше, і я теж Вам не писатиму. Моє письменство принесе Вам одні нещастя, а самому мені вже нічим не допомогти. Щоб зрозуміти це, зовсім не потрібно перераховувати всі удари годинника, як я це робив сьогодні вночі, я із самого першого листа дуже ясно все знав, а коли вже, попри все, намагався до Вас прив’язатися, то заслуговую за це тільки, щоб мене прокляли, якщо не прокляли вже. – Якщо Ви бажаєте отримати свої листи, я, зрозуміло, Вам їх відішлю, як би не хотілося мені зберегти їх у себе. Якщо Ви все ж наполягаєте на поверненні листів, пошліть мені як умовний знак порожню листівку. Навпаки, мої листи я просив би Вас, наскільки це мені взагалі дозволено, зберегти. – Постарайтеся ж якнайшвидше забути привид, яким я є, і жити щасливіше і спокійніше, ніж раніше.

      11.11.1912, понеділок

      Найдорожча пані!

      І я теж кажу – слава Богу! Якби Ви знали, як я провів п’ятницю і суботу, а надто вже ніч з п’ятниці на суботу! Воістину не було жодного удару годинника, жодної чверті години, які б я забарився порахувати. Свого передостаннього листа я написав пополудні у стані крайнього, але необхідного самокатування, потім виконав свою прогулянку і відносно пізно ліг. Можливо – точно вже не пам’ятаю, – від непозбутнього свого горя я навіть заснув. Увечері написав для себе три або чотири сторінки, причому не з гірших, і марно запитував себе, і де ж в мені ті спокійні межі, звідки все це випливає, коли самому мені спокій недоступний.

      Згодом я вирішив, що вже знову цілком людина, і написав той самий лист на бібулці, який просто у мене під руками раптом обернувся злом і на який я довго витріщався, ніби не написав його тільки що сам, а, навпаки, отримав. Потім ліг і разюче швидко, хоча і якось поверхово, неглибоко, заснув. Але вже за чверть години знову прокинувся, у півсні мені здавалося, ніби стукає… (Зараз я залагоджу одну термінову, огидну, хтозна-колишню справу, що вже цілий тиждень висить наді мною, – не дозволяючи собі ні єдиної думки про Вас, тож допоможіть же мені в цьому, може, потім, у нагороду, я знайду мить спокою і свободи для цього листа, близького мені, як биття серця,

39

«Споглядання» було надруковано незвичне великим шрифтом, на наполегливе прохання Кафки. Див. його «Листи до видавця» від 7 вересня та 18 жовтня 1912 року.