Листи до Феліції (1912). Франц Кафка

вважаєте, що я виглядаю молодшим, ніж маю років, і мені майже кортить приховати свій вік, бо непомірно висока ця цифра надає всьому, чим я Вам досаждаю, відтінок ще більшої курйозності. А я тим часом майже на рік старший за Макса, 3 липня мені виповнюється 30 років. Утім, на вигляд я майже юнак, і, залежно від проникливості необізнаного спостерігача, мені дають зазвичай від 18 до 25.

      У тому, що я вчора сказав про професора, на Ваш слух, можливо, могла прозвучати зарозумілість, але ні, це тільки ревнощі, та й годі. І лише сьогодні, та й то подумки, я дещо маю проти нього – це те, що він порекомендував Вам Біндінґа[35], якого я, правда, читав дуже мало, але не зустрів при цьому жодного рядка, який би не являв собою фальшиві й пихаті теревені. І ось все це професор насилає на Ваші сни і мрії! – А тепер, хутко, ще ось що: навіщо Ви зістрибуєте на ходу з трамвая? Коли надумаєте стрибати наступного разу, нехай спливе перед Вами моє перелякане обличчя! А що окуліст? А Ваші головні болі? Не читатиму Вашого наступного листа, якщо він не міститиме відповіді на ці питання.

Ваш Франц К.

      8.11.1912, п’ятниця

      Дорога мадемуазель Феліціє!

      Ваш передостанній лист (а не Ваші «останні листи», як Ви пишете) збив мене з пантелику, це правда, але я не думав, що справа стоїть так кепсько, як я мушу виснувати з Вашого останнього листа. Невже я й справді такий невпевнений у собі? А саме приховане моє нетерпіння і невиліковне невдоволення собою невже так і вчуваються у кожній виведеній мною літері? І невже, щоб дізнатися, що я насправді думаю, мені спершу треба писати про це в листах? Зле ж стоять мої справи, але ж саме в них я щосили намагаюся Вас втягнути!

      Не знаю, чи правильно Ви уявляєте собі моє життя й, у зв’язку з цим, мою надмірну сприйнятливість, вічно сторожку нервозність, яка, однак, раптом вирвавшись назовні, самого мене змушує кам’яніти. Листа Вашого я прочитав, напевно, вже раз 20: щойно отримавши, кілька разів, потім перед друкарською машинкою іще кілька; в кабінеті, де переді мною сидів відвідувач, а я читав Ваш лист, ніби він прийшов тільки що; на вулиці дорогою додому і ось тепер удома. Не знаю, як можна мені допомогти, хіба що почуваюся немічно. Коли б ми були зараз удвох, я б мовчав, але оскільки ми так далеко одне від одного, доводиться писати, коли ж ні, я просто помру від горя. Хтозна, чи не потрібна мені опора тієї руки навіть більше, ніж Вам, – не тієї руки, що заспокоює, але тієї, що дарує сили. Від втоми мені вчора стало настільки зле, смертельно погано, що я після довгих коливань все ж учора вночі заборонив собі писати. Увечері дві години тинявся вулицями і повернувся додому, аж коли руки в кишенях майже геть задубіли від холоду. Після чого проспав шість годин майже без прокиду, зберігши лише смутний спогад про сновидіння, в якому були Ви, – пам’ятаю тільки, що сон був нещасливий. Це вперше Ви мені снитесь, і я про це пам’ятаю. Тільки тепер, до речі, розумію, що саме цей сон єдиний раз за всю ніч мене і розбудив, щоправда, ненадовго. Вранці, втім, я прокинувся раніше,

35

Мова про народженого в Базелі німецького письменника Рудольфа Георґа Біндінґа (1867–1938), прихильника Адольфа Гітлера. Щоденник і листи Біндінґа під назвою «Фаталіст на війні» видано 1927 року. Його зібрані військові вірші, оповідання та спогади були опубліковані до його смерті в 1938 році.