Листи до Феліції (1912). Франц Кафка

відпочинку? Тим паче якщо Ваша мама, судячи з Ваших же листів, Ваша найкраща весела подружка? – Ах, якби Ви могли щодо всього цього в п’яти рядках мене заспокоїти, щоб нам обом більше про це не писати і не думати, а тільки спокійно, без марних докорів сумління, бачити і слухати одне одного, Ви – з усією Вашою добротою і чуйністю, а я – вже як вмію.

Ваш Франц К.

      31.10.1912, четвер

      Ласкава пані!

      Самі бачите, до чого неможливі речі кояться в нашому листуванні! Ну чи можна з моїх прохань на кшталт останнього – щоб Ви писали мені тільки п’ять рядків, не більше, – стерти огидний наліт позірної шляхетності? Абсолютно неможливо. А до того ж, висловлюючи її, хіба я збочую від правди? Так, звичайно ж, анітрохи не збочую. Але водночас, може, таки збочую? Так, зрозуміло, збочую, і ще як збочую! Коли, після того як двері мого кабінету вже тисячу разів розчинилися, щоб замість швейцара з листом впустити до мене в кімнату безліч різних людей, які з абсолютно незворушними – і тому, з урахуванням обставин мого очікування, геть нестерпними – фізіономіями розташовуються у мене в кімнаті як у себе вдома, як ніби тільки їм тут і місце, коли насправді тут місце тільки швейцара з листом, і нікому більше! – так ось, коли лист приходить, я в перші миті думаю, що нарешті зможу заспокоїтися, що зараз насичуся цим листом і день мине добре. Але ось лист прочитано, я дізнаюся з нього набагато більше, ніж я коли-небудь мав право очікувати і прагнув дізнатися, Ви витратили на цей лист цілий вечір, у Вас, мабуть, зовсім не залишається часу для Вашої звичної прогулянки Ляйпциґською вулицею, я перечитую лист з початку до кінця, відкладаю, потім перечитую знову, беру в руки службовий папір, читаю його, але перед очима як і раніше тільки Ваш лист, стою над машиністом, щоб продиктувати йому вихідний, а рука відчуває Ваш лист, і перед внутрішнім поглядом повільно повзуть Ваші рядки, які я, здається, насилу встиг пробігти, до мене звертаються з питаннями, і я точно знаю, що ось зараз, цієї хвилини, мені про Вашого листа ну ніяк думати не можна, але він – це єдине, що мене цікавить, – і ось уже я голодний, як раніше, і неспокійний, як раніше, а двері вже знову ходять ходором, ніби гонець з листом ще тільки має з’явитися. Десь така на вигляд та, за Вашим словом, «маленька втіха», яку дають мені Ваші листи. Тим-то, гадаю, не залишене без відповіді те Ваше запитання, чи не набридло мені щодня на роботі отримувати Ваші листи. Зрозуміло, якимось чином поєднати отримання листа від Вас з моєю конторською роботою річ майже неможлива, та настільки ж неможливо працювати, чекаючи листа даремно, або працювати, коли тобі на думці вертиться, що, можливо, лист чекає мене вдома. Зусібіч суціль одні неможливості! Але це ще не така вже біда, мені останнім часом на роботі деякі неможливості вдалося подужати, перед маленькими неможливостями взагалі не слід падати ниць, бо тоді не побачиш великі.

      А сьогодні мені взагалі гріх скаржитися, Ваші останні два листи прийшли до мене з інтервалом всього в якихось дві години, через що я так само люто проклинаю недбалість