Дороги, які нас вибирають. Юрій Мушкетик

під подушкою томик Грінченка зі студентської бібліотеки. Грінченко не був заборонений, лише таврований як український буржуазний націоналіст. Отож, чому читав Грінченка, а не Миколу Островського чи Рилеєва, і хто тобі його порадив? Переляканий хлопець вирішив обпертися на авторитет персонального стипендіата, й назвав моє прізвище. І мене почали тягати по університетських інстанціях, та все ж обійшлося. Іншого разу сталася більша прикрість, пов’язана з моєю громадською кар’єрою. Я був головою фізкультурного бюро відділу. О, та моя посада… Суміш гіркого і смішного. Бо ж життя бідне, хлопців на відділі мало. Яка там фізкультура! І от на університетських змаганнях ми виступаємо втрьох: відповідальний за фізкультурну роботу від партбюро Карпо Швачко, від комсомольського бюро – Юрій Петренко і я. Естафета 4 по сто метрів. Четвертого немає. І я мушу бігти два етапи – другий і третій. Суддя на другому етапі біжить за мною: стій, зупинися, а я біжу. Врятувала химерна пригода, бо ніхто на мене не дивився: у Петренка тріснула резинка трусів, і вони з ноги полетіли на трибуну, а плавок у той час не було. Після цього стрибки з жердиною. Швачко: «йди». Але я затявся, бо ж до цього ніколи не тримав у руках жердину. Як і Карпо, який запитав у суддів, за який кінець її тримати. Впав пикою у тирсу, відпльовується, а суддя: «вторая попытка, студент!». І вихований, добрий Карпо попер його матом.

      А на цю посаду я потрапив незвично. На першому курсі був комсомольський крос, ми бігли довкола Центрального стадіону, який був на ремонті, огороджений дошками. І от біжу я в батьковій шинелі, в кирзаках до самого заду, й бачу у паркані дірку, і, як сільський житель, знав, що мусить бути друга з протилежного боку. І пірнув у неї, вибіг з того боку, де тільки наближалися кращі бігуни. Я підхопив поли й побіг. І судді на фініш дивувалися і охали зі своїми хронометрами: в шинелі, у кирзаках і отакий час!

      І та ж фізкультурна кар’єра заледве мене не згубила. Пізніше, через два роки, мав бути комсомольський крос на честь річниці Жовтня. Перед цим зібрали відповідальних за фізкультурну роботу від партійного і комсомольського бюро, а також голів спортивного бюро. Крос – через два дні. І я наївний, сам зі студентської гущі, підвівся і сказав, що до річниці Жовтня ще далеченько і варто перенести крос на день-два, бо за два дні видаватимуть стипендію і студенти можуть на крос не з’явитися (а студенти, особливо наприкінці місяця, перед стипендією, жили впроголодь). Так воно і сталося: як і очікувалося, ніхто не прийшов бігати. Але ж треба було знайти цапа відбувайла. Це – я. Зірвав комсомольський крос. І мене просто на комітеті й виключили з комсомолу. А це, відомо, вело за собою й відрахування з університету. Через два дні викликали на засідання бюро райкому. Мабуть, я мав жалюгідний, нещасний вигляд, а може, члени бюро райкому не любили нашого університетського занозистого вождя, теж члена бюро райкому, але всі проголосували проти виключення. Все скрутилося за три дні, на відділі ніхто й не знав про цю халепу.

      У цілому ж я був