Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко

тим не менш з місяця в місяць справа не просувалася ні на міліметр. Навіть похід до міськвиконкому торік у грудні обернувся черговою безвідповідальною обіцянкою:

      – Товаришко Уханьська, ну чого це ви, чесне слово?.. Потерпіть ще трохи. Ну-у-у, трішечки! Два-три місяці, доки новий рік розпочнеться… Запевняємо, ви залишитесь задоволені.

      Не домігшись свого навіть у міськвиконкомі, вона втратила всяку надію. Льоні добре, він весь час то в одному рейсі, то в іншому. Він звик зупинятися у пошарпаних готелях і гуртожитках. А їй як?! А Валерці?..

      Звісно, Київ – це Київ. Тут і клімат нормальний (хіба що через наявність Київського водосховища вологість повітря підвищена), і з продуктами все гаразд. Але вся ця жахлива епопея з відселенкою перебувала просто поза межею здорового глузду.

      Таким чином, Гелена Сергіївна вирішила потерпіти обіцяні у міськвиконкомі три місяці, а далі збиралася поговорити з чоловіком про переїзд куди завгодно! Чи то знов у Ташкент – нехай там і стаються час від часу землетруси… Чи то в Сибір – нехай там і виділяють по кілограму м’яса на людину на місяць… Та хоч би туди, куди Макар телят не ганяв!.. Хоч би до біса на болота!.. Тільки б у окрему службову квартиру. Тут, на Україні, вона навіть пісню по радіо часто чула:

      Не піду я за тебе –

      Нема хати у тебе, у тебе!

      Постав хату з лободи,

      А в чужую не веди, не веди!

      Чужа хата такая,

      Як свекруха лихая, лихая:

      Хоч не лає, то бурчить –

      А все ж вона не мовчить, не мовчить!..

      Після того як Льоша переклав та пояснив зміст цих слів, Гелена Сергіївна подумала: до чого ж мудрий народ склав таку пісню! Отож почекати іще два-три місяці… До кінця лютого себто.

      І треба ж такому статися, щоб саме наприкінці лютого їй нарешті (нарешті!) видали одразу два оглядових ордери – на вибір. Що за стадо мастодонтів здохло у найближчому лісі?! Звісно, Гелена Сергіївна забрала Валерку зі школи й вирушила на огляд запропонованого житла.

      Перша адреса знаходилася по вулиці Фрунзе, там неподалік трамвайної колії добудовувалася акуратна цегляна шестиповерхівка, друга квартира розташовувалася в капітально відремонтованому будинку неподалік Житнього ринку. Квартира на Фрунзе була відкинута одразу, хоч і складалася з трьох затишних маленьких кімнат… Але низькі стелі в два з половиною метри створювали враження вузької тісної клітки. До того ж трамвай майже під вікнами… Ні-ні-ні, це нікуди не годилось!

      Будинок на вулиці Хорива спочатку справив на Гелену гнитюче враження, оскільки був старшим, ніж осоружна відселенка на Валах, а ремонт… А що там той ремонт, навіть капітальний?!

      Отже, коли вони з Валеркою піднялися на третій поверх, Гелена вже обдумувала гнівну промову у виконкомі, коли вертатиме ордери. Але щойно вхідні двері відчинилися і вони здолали довгий коридор – враження про квартиру негайно змінилося. Тут іще повним ходом йшов внутрішній ремонт, але величезні вікна, височезні – майже чотириметрові стелі та просторі кімнати!.. А затишна кухонька!.. А невелика