Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

ні, – розсудливо промовив Жеан. – Одноокий значно більший каліка, ніж сліпий. Бо одноокий бачить, чого він позбавлений.

      Тим часом усі жебраки, всі слуги, усі злодюжки разом із школярами гуртом рушили до шафи судових писарів по картонну тіару та мантію блазенського папи. Квазімодо мовчки, навіть з якоюсь гордовитою покорою дозволив одягнути себе. Потім його посадили на строкато розмальовані ноші. Дванадцять членів братства блазнів підняли його на плечі, якась гірка і презирлива радість розцвіла на похмурому обличчі циклопа, коли він побачив біля своїх кривих ніг голови усіх цих гарних, струнких чоловіків. Потім, за встановленим звичаєм, уся процесія галасливих обідранців перед тим, як вийти на паризькі вулиці та майдани, почала обходити внутрішні галереї Палацу правосуддя.

      VI. Есмеральда

      Нам приємно повідомити читачів, що Гренгуар і його п’єса стійко витримали весь цей гармидер. Спонукувані ним актори невтомно виголошували слова твору, а Гренгуар невтомно їх слухав. Він примирився з навколишнім галасом і вирішив не здаватися до кінця, все ще сподіваючись привернути увагу глядачів до своєї п’єси. Цей промінь надії став ще ясніший, коли Гренгуар побачив, що Квазімодо, Копеноль і весь кортеж папи блазнів з великим галасом покидають зал. Юрба жадібно ринула за ними.

      – Чудово! – промовив Гренгуар сам до себе. – Нарешті всі ці бешкетники йдуть геть.

      На жаль, «бешкетниками» були всі глядачі. За якусь мить Великий зал збезлюднів.

      Щоправда, кілька глядачів іще лишилось, одні сиділи самотньо, інші юрмилися групками навкруг колон; це були старі люди, діти, яким набридли галас і метушня. Кілька школярів усе ще сиділи на підвіконнях і звідти дивились на майдан.

      «Ну що ж, – подумав Гренгуар, – і цих досить, щоб дослухати до кінця мою містерію, їх, звісно, мало, зате ця публіка добірна, освічена».

      Проте за кілька хвилин з’ясувалося, що нема кому виконувати симфонію, яка мала справити особливо сильне враження при появі Пречистої Діви. Гренгуар згадав, що всіх його музикантів захопила з собою процесія папи блазнів.

      – Не зважайте, грайте далі! – стоїчно вигукнув поет.

      І підійшов до групи городян, котрі начебто говорили про його твір. Ось уривок розмови, який він почув:

      – Метре Шеннто, ви знаєте Наваррський палац, що належав панові де Немуру?

      – Авжеж, навпроти Бракської каплиці.

      – Так оце недавно казна віддала його в оренду живописцеві Гійому Александру за шість паризьких ліврів і вісім су на рік.

      – Як зростає орендна плата!

      «Ну що ж! – зітхаючи, подумав Гренгуар. – Зате інші слухають».

      – Друзі! – зненацька крикнув один з молодих пустунів, що сиділи на підвіконні. – Есмеральда! Есмеральда на майдані!

      Це слово справило магічний ефект. Усі, хто ще був у залі, повторюючи: «Есмеральда! Есмеральда!», кинулись до вікон, вилазили на підвіконня, аби побачити, що діється на майдані.

      В той же час на вулиці почулися гучні оплески.

      – Що то за Есмеральда? – у розпачі стискаючи