Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

саме? – спитав сусід.

      – Та містерію! – сказав Гренгуар.

      – Як знаєте, – відповів сусід.

      Це напівсхвалення вдовольнило Гренгуара, і він сам узявся до діла: змішавшись із натовпом, заходився вигукувати на різні голоси: «Починайте містерію з початку! З початку!»

      – Хай йому чорт! – промовив Жоаннес Вітряк. – Чого це вони там репетують у кінці залу? (Гренгуар справді галасував за чотирьох). Скажіть-но, друзі, хіба містерія не закінчилася? Вони хочуть її знову почати? Це несправедливо!

      – Несправедливо! Несправедливо! – закричали школярі. – Геть містерію! Геть!

      Але Гренгуар, надсаджуючись, кричав щораз дужче: «Починайте! Починайте!»

      Цей галас привернув увагу кардинала.

      – Пане головний суддя! – звернувся він до високого чоловіка у чорному, що стояв недалеко від нього. – Чого це вони там виють, мов чорти в пеклі?

      Головний суддя був якоюсь подобою чиновника-амфі-бії, різновидом кажана з судового стану, скидався водночас на щура і на птаха, на суддю й на солдата.

      Він підійшов до кардинала і, хоча й боявся викликати невдоволення, заїкаючись, пояснив причину непристойної поведінки натовпу: мовляв, полудень настав раніше, ніж прибув його превелебність, і комедіанти змушені були почати виставу, не дочекавшись його превелебності.

      Кардинал вибухнув сміхом.

      – Клянусь честю, панові ректору Університету слід було б зробити так само. Як ви гадаєте, метре Гійом Рім?

      – Монсеньйоре, – відповів Гійом Рім, – будьмо задоволені тим, що уникли половини містерії. Це все ж таки виграш.

      – Чи можна дозволити цим гультіпакам продовжувати їхній фарс? – запитав суддя.

      – Продовжуйте, продовжуйте! – відповів кардинал. – Мені байдуже. Я там часом почитаю требник.

      Суддя підійшов до краю помосту і, жестом руки встановивши тишу, проголосив:

      – Городяни, корінні й новоприбулі мешканці Парижа! Щоб задовольнити і тих, хто хоче, щоб містерію почати заново, і тих, хто взагалі не хоче її слухати, його превелeа́ність наказує продовжувати виставу.

      Oбом сторонам довелося скоритись. Але і автор, і публіка ще довго не могли простити цього кардиналові.

      Персонажі на сцені знову заходилися читати свої повчальні вірші, і Гренгуар сповнився надії, що люди почують хоч кінець його твору. Проте й цій його надії, як і попереднім ілюзіям, не судилося здійснитись. Правда, глядачі трохи притихли, одначе Гренгуар не помітив, що, коли кардинал велів продовжувати виставу, на помості ще лишалися вільні місця, і слідом за фламандськими послами прибували нові учасники урочистої церемонії, а́рамник оголошував їхні прізвища та звання, які вривалися в його діалог, завдаючи твору величезної шкоди. Бо таки й справді, уявіть собi, читачу, що верескливий голос служника роа́ить між двома віршами, а то й між двома піввіршами театральної дії ось такі вставки:

      – Метр Жак Шармолю, королівський прокурор при церковному трибуналі!

      – Жеан