Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

перебороти ці чари. Всі очі були прикуті до помосту: гості, що все ще прибували, і їхні прокляті прізвища, і їхні вбрання – все це безперестанку відвертало увагу глядачів. Гренгуар був у розпачі. Крім Жіскети й Лівнарди, які час від часу, коли Гренгуар смикав їх за рукав, оберталися до сцени, та гладкого терплячого сусіда, ніхто не слухав, ніхто не дивився нещасне всіма покинуте мораліте. Гренгуар бачив тільки профілі глядачів.

      З яким болем дивився він, як поступово розвалюється споруда його слави й поезії! Подумати тільки: ще так недавно ця юрба, палаючи від нетерпіння скоріше почути його твір, мало не збунтувалася проти головного судді; а тепер, коли бажання її виконано, вона більше не звертає уваги на те саме мораліте, початок якого зустріла такими одностайними привітальними вигуками! Ось він – вічний приплив і відплив народної прихильності! А за хвилину до того мало не повісили судових приставів! Гренгуар усе віддав би, тільки б знову повернути ту солодку мить!

      Нудний монолог брамника нарешті закінчився. Всі, хто мав прибути, прибули, і Гренгуар зітхнув з полегкістю. Комедіанти знову мужньо почали декламувати. Але що це? Панчішник, метр Копеноль, підводиться а місця, і Гренгуар чує, як серед загальної тиші він виголошує таку мерзенну промову:

      – Панове городяни й дворяни Парижа! Я не розумію, істинний хрест, не знаю, що ми тут робимо. Правда, я бачу в тому кутку, он на тих підмостках, якихось людей, що нібито збираються битись. Не знаю, чи це те, що ви звете «містерія», але це не цікаво. Ті люди тільки язиками мелють, і більш нічого. Ось уже чверть години я жду бійки. А вона не починається. Це боягузи, які тільки те й роблять, що шпигають один одного словами. Треба було викликати бійців з Лондона або Роттердама, і тоді б ви побачили такі кулачні бої, що їх і на майдані було б чути. А ці лише викликають жаль. Хай би вони затанцювали мавританський танець або втнули якусь іншу кумедну штуку! Це не те, що мені казали. Мені обіцяли свято блазнів з виборами папи. Ми в Генті теж маємо свого папу блазнів і, істинний хрест, не гіршого за інших. Ми це робимо по-своєму. Збирається така ж, як і тут, юрба. Потім кожен по черзі просовує голову в спеціальний отвір і робить гримасу. Того, хто викривиться найогидніше, обирають на папу. Он як! Це дуже цікаво. Хочете, щоб ми обрали вашого папу за звичаєм моєї країни? Це, в усякому разі, веселіше, ніж слухати цих базік. Якщо й вони хочуть погримасувати, то хай теж беруть участь у грі. Що ви скажете, шановні городяни? Серед нас є досить чудернацьких типів обох статей, щоб посміятися по-фламанд-ському, й чимало бридких пик, тож можна сподіватися на чудові гримаси.

      Гренгуар хотів був відповісти. Та з гніву і обурення йому відібрало мову. До того ж ці міщани, підлещені титулом «дворяни», сприйняли пропозицію панчішника, який уже набув популярності, з таким запалом, що про опір не могло бути й мови. Лишалося тільки пливти за течією. Гренгуар затулив обличчя руками – він не мав плаща, щоб закрити голову так, як це зробив Агамемнон Тіманта.

      V. Квазімодо

      За мить усе було готове для здійснення ідеї Копеноля.