Драми. Улас Самчук

Міністерства фінансів у Празі. Не випадково поряд із датою на титульній сторінці зшитка письменник зазначив: «під час хвороби»; текст незавершеної драми створено за один день. А далі – вир Другої світової війни, друга еміграція, життя за океаном… На обкладинці машинописного зшитку автор занотував: «Люди, які женуть левині звірята на танки, не заслуговують кращої долі. Тепер не воюють люди проти людей. Тепер йде сталь проти сталі. Це вік не людяности, а сталевости. Мій милий друг! Я не люблю повторювать ті самі речення і справи». Можливо, саме епіграф наштовхне майбутніх дослідників на іншу інтерпретацію цього тексту.

      Роботу над драмою «Шумлять жорна» (17 жовтня 1947 року) У. Самчук розпочав у воєнному Рівному. Твір мав робочу назву «Любов і ненависть» і був завершений у чорновому варіанті в одному з таборів для скитальців у Німеччині. Тоді ж п’єса отримала остаточну назву. «Здається, “Жорна” скінчив, – занотував письменник у нотатках. – Останню сторінку дописав перед самим обідом…»[16]. Кількома днями пізніше письменник зізнавався, що переписує третю дію і констатує недостатню опрацьованість твору[17].

      Уперше текст драми (поряд із п’єсою «Домаха» Людмили Коваленко, виставою в масках «Близнята ще зустрінуться» Ігоря Костецького, драматичною повістю-вертепом «Mорітурі» Івана Багряного і творами «Епізод із життя Европи Критської» Докії Гуменної, «На ріках Вавилонських» Івана Керницького, «Змова пана К.» Юрія Косача, «Пам’ятник» Леоніда Полтави і «Кінець Страхова» Івана Майстренка) прозвучав, за спогадами самого автора[18], 5 листопада 1947 року на присвяченій проблемам розвитку еміграційної літератури конференції в таборі, що в Майнц-Кастелі. Після успіху У. Самчук прагнув опублікувати твір й, очевидно, мав намір зробити це в МУРівському місячнику літератури, мистецтва і критики «Арка», на що Ю. Шерех відгукнувся відмовою (лист від 26 вересня 1947 року): «Ціла п’єса («Жорна») не влізе в «Арку», могла б бути одна дія. Якщо Ви не хочете давати уривків, в чому співчуваю, то може могли б дати розділ з Ваших щоденників»[19]. У листі від 1 травня 1948 року Ю. Шерех, цікавлячись долею твору, нагадав свою пропозицію: «[…] що з Вашими «Жорнами»? Якщо їх не будуть друкувати, то може б одну дію вмістити в «Арці», поки вона ще наша?»[20].

      Однак У. Самчук уже вирішив, бо 23 грудня 1947 року на прохання О. Лащенка він надіслав текст драми до журналу «Вежа», що його почали видавати мельниківці (ОУН). Справа з друком затягувалася, тож у відповіді від 6 травня 1948 року на Шерехів лист він писав: «За “Жорна” я дістав частину гонорару, але всі терміни їх появи минули, і я не знаю, що власне з ними робити. Написав їм, що мусять рішитись – або-або… Коли б ви могли надрукувати мені не одну дію, а всі три, тоді я з Вами говорив би, бо одна дія тільки зіпсує мені можливість видати цілість»[21]. «Вежа», один з МУРівських часописів, існування яких обмежувалося одним-двома числами, надрукувала

16

Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / У. Самчук; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпеґ: Волинь, 1979. – С. 255.

17

Там само. – С. 256–257.

18

Там само. – С. 259.

19

Самчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / У. Самчук; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпеґ: Волинь, 1979. – С. 308.

20

Там само. – С. 303.

21

Там само. – С. 304.