Серце не обдуриш. Зоряна Лешко

Лесюню. Просто підтримай мене. Ксюха такого мужика знайшла через сайт, то, може, і мені пощастить, а ти ще кілька контактів підкинеш… Ну будь лааааааааааасочка. Я вже зареєструвалась.

      – Відколи це тобі кавалерів бракує?

      – Власне, кавалерів не бракує, але я хочу чогось серйозного.

      – На сайті знайомств?!

      Ярина подивилась на неї так, наче Леся розумово відстала й не усвідомлює елементарних речей.

      – Ну, так. Знаєш, зараз є мода серед забезпечених чоловіків шукати наречених через інтернет. Вони хочуть так переконатись, що дівчатам потрібні не їхні гроші, а вони самі. Якось так.

      Леся примружилась і дуже мило запитала:

      – І як ти збираєшся вирахувати, хто є хто?

      – Знаю кілька способів… Ну то як?

      Невже вона це серйозно? І вся ця катавасія для того, щоб знайти мужика в неті, тоді як вони юрбами по місту ходять? І багато з них досить не бідні. До того ж не з одним Ярина знайома особисто, і вони не проти закрутити з нею роман. Дивно все це якось.

      – Ти ж все одно не відчепишся…

      Ярина підсунула ноутбук із відкритою анкетою, і Леся, навмисно голосно зітхнувши, втупилась у монітор. Це ж треба стільки всього заповнити, а ще псевдонім вигадати й найголовніше – знайти цікаві екземпляри для подруги. І все це за умови, що вдасться якось розгадати, хто ж із них замаскований олігарх.

      – А може, ти полегшиш мені справу й відкриєш секрети олігархів? Ну, щоб я зразу відсіювала лівих.

      – Лесько, ну ти ж розумна. Сама побачиш, хто зовсім не підходить, а з рештою розберемось.

      Леся дуже сумнівалася, що подруга вмовляє її лише заради цього. Яринині пояснення аж надто наївні, зважаючи на її практичну та розсудливу вдачу. Ще й маленький надокучливий хробачок у Лесиній голові не давав спокою. Вона погодилась, лиш би Ярина перестала «виносити» їй мозок. Вона й без цього добряче полоскотала їй нерви натяками на несерйозність стосунків зі Славком. Тому легше було погодитись на цю дурну затію і тихенько забути про анкету. Хай повисить кілька днів, а тоді можна видалити.

      – Добре, тільки каву доп’ю.

      Фокса, 22 роки, неодружена, люблю блюз, шоколадне морозиво і latte. Шукаю цікавого співрозмовника та зустрічі. Інтим не пропонувати.

      – Так може бути?

      – Супер. Зразу видно – писала скромниця. Фото додай.

      – Навіщо? Ми так не домовлялись.

      – Ти думаєш, без фотки хтось напише? Лесю, у тебе ж є така маленька, гарненька, там де ми в лісі, пам’ятаєш? Ти з деревом обіймаєшся. Саме те, що треба.

      – Яро, а ти впевнена, що це мені боком не вилізе?

      – Та чого ти так хвилюєшся? Крім нас, ніхто й не дізнається.

      Лесю раптом осяяло:

      – Слухай, а чого б твоє фото не поставити, якщо для тебе шукаємо?

      – А якщо тобі хтось сподобається, як ти йому потім це поясниш?

      – Ніяк, бо я не збираюся ні з ким зустрічатись.

      – А раптом?

      – Яро, ми так не домовлялись…

      Ярина демонстративно закотила очі й зітхнула.

      – Лесю,