Справа зниклої балерини. Олександр Красовицький

ходили до модистки.

      – Віра щось шила на замовлення?

      – Ні, я шила… Тобто мені шили капелюшок, Віра допомагала обирати фасон.

      – Вона про щось говорила? Важливим є все, що ви згадаєте, – Тарас Адамович витягнув з кишені записник.

      – Я… Навряд чи я зможу чимось допомогти. Ми просто говорили… Щось безглузде, неважливе. Віра сказала, що їй більше подобаються етюди, які вона репетирувала з Броніславою, ніж сцени з класичного балету.

      – Вона не казала про плани на вечір?

      Ярослава зморщила лоба.

      – Це було давно… Здається, вона збиралась з кимось зустрітися.

      – З ким саме?

      – Я… не пам’ятаю.

      Бася закотила очі. Тарас Адамович кинув на неї запитливий погляд.

      – Ярослава не вміє брехати, – пояснила білявка. – Всі в театрі знають, що Віра крутить роман з Назимовим, це офіцер з 1-ї запасної роти, палкий поціновувач її неакадемічності.

      – А ви не схвалюєте?

      – Неакадемічність? Звичайно.

      – Ні, роман.

      Бася розсміялась.

      – Роман якраз схвалюю, маю надію, що Ромео колись забере свою Джульєтту з нашого театру, де всі такі нудні та академічні.

      Третю дівчину звали Марі. Тарас Адамович ще раз подивився на неї, щось записав у блокноті. Марі Віру не бачила, принаймні точно не могла згадати, коли вони зустрічалися востаннє. Марі хотіла якнайшвидше піти, бо перерва закінчувалась, а вона мала купу справ. Тарас Адамович зітхнув. Щербак співчутливо поглянув на нього.

      – Останнє запитання, – мовив слідчий. – Скільки заробляють балерини?

      – Що? – здивовано закліпала очима Бася.

      – Ви ж отримуєте платню? – поставив уточнювальне запитання Тарас Адамович.

      – Так, але…

      – То скільки?

      – Ми не обговорюємо…

      – Звичайно. Але ви ж можете назвати суму?

      – Дев’ятнадцять карбованців.

      Суму врешті назвала йому Марі, якій так кортіло піти. Це багато чи мало? Нижчі поліційні чини отримували близько двадцяти-двадцяти п’яти. Стільки ж – учитель початкової школи. Чи могла Віра на ці гроші утримувати себе та сестру? Оплачувати житло, а Міра Томашевич говорила, що згодом вони винайняли всю квартиру? І найголовніше – платити за навчання сестри?

      – Чому ви запитали про гроші? – допитувався Щербак, коли вони прогулювались коридором.

      – Щоби зрозуміти, що сталося, потрібно знати, чим жила Віра Томашевич, що її турбувало.

      – Навряд чи вона турбувалась про гроші.

      – Чому ви так думаєте?

      Щербак потер підборіддя.

      – Я спробую пояснити. Віра… спокійно ставилась до грошей. Ніколи не працювала безкоштовно, навіть якщо по допомогу до неї звертались друзі. Вона позувала для мене, але я платив їй погодинно.

      Тарас Адамович мовчав, обдумуючи почуте.

      – У неї не було вільного часу, постійні виступи, етюди, робота натурниці, репетиції в театрі.

      Слідчий зупинився біля великого дзеркала. Подивився на зображення Щербака в ньому.

      – Отже,