Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

принцові Шарлю, що його величність помер, і немає тепер у Франції іншого короля, окрім нього.

      …Щоб заспокоїти сумління, англійський регент Бедфорд щедрою рукою сипав милостиню, а поховання короля Шарля було сповнене таких розкошів, яких він не знав останні десять років життя. Труну з тілом нещасного монарха відвезли до королівської усипальниці в абатстві Сен-Дені. І всі ці дні: відспівування, жалобних ходів, похорону – королівську труну супроводжував величезний натовп французів із довгими білими свічками у руках. Дворяни, буржуа, селяни – усі ридали за благословенним королем. І не було жодного близького родича короля, яких злигодні долі кинули у полон, обійми смерті чи до прибічників дофіна Шарля.

      Бедфорд хижо примружував свої пташині сіро-зелені очі: Франції вже не існувало. У французів залишалось жалюгідне Буржське королівство та слабкий принц, сповнений сумнівів.

      Після того як Дюнуа розповів про останні дні його величності в порожньому палаці Сен-Поль, новий король Шарль впав у справжню істерику. Він знав, що мав вийти до придворних, що зібрались у залі Палацу правосуддя в Пуатьє. Та він занадто добре пам’ятав, що в тій залі було встановлено дві статуї: батька-короля, що позбавив його спадку, та матері-королеви, що своєю поведінкою збезчестила його, навіки поселивши в його полохливому серці сумніви. І Шарлю здавалось, що вони аж свердлять його своїми кам’яними очима. Чи справді він має право на французьку корону? Не годину і не дві він змусив придворних чекати. Його тещі, королеви Йоланди, не було поруч, вона повернулась у Бурж до дочки, тож ніхто не міг розважливим мудрим словом заспокоїти принца.

      Коли ж нарешті Шарль з’явися в залі правосуддя, Тангі дю Шатель, зневажаючи етикет, закричав:

      – Король помер! Хай живе король Шарль! Сьомий цього імені, якого нам дав Бог!

      – Хай живе король! – тричі повторили всі присутні, впавши на коліна.

      Двір повертався до Шинона, королева Йоланда, отримавши звістку про смерть старого короля, поквапилась назустріч двору свого зятя. Нарешті вона мала добру звістку для нього: молода королева Марі при надії. Хіба ж не добрий знак?

* * *

      Ізабелла бачила рідного брата вперше за півроку. Проте різкий роздратований погляд Дюнуа зупинив її щирий намір кинутись йому на шию.

      – Жане, – жалісно озвалася Ізабелла, вже зрозумівши, що зараз добряче отримає на горіхи.

      – Мадам, я лише три дні при дворі, та вже вдосталь наслухався огидних пліток.

      – Жане… – зойкнула Ізабелла, на її чорних із золотавими смужками очах затремтіли сльози.

      – Що ви собі думаєте, мадам, моя сестро? Ваша поведінка ганьбить честь родини! Вас представили до двору, аби дбати про родинні інтереси, а не крутити романи. Найпростіше, найшвидше – це зруйнувати репутацію жінки, а назад уже вороття немає. Жоден шляхетний чоловік не захоче вас узяти заміж, а у нас немає великого посагу, аби він закрив очі на поговір! Я хочу, щоб ви негайно припинили будь-які стосунки з молодим Вандомом!

      – Я