Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

що він зрештою змусить її робити те, чого вона не хоче.

      – Ви надзвичайно бліда сьогодні, мадам де Вандом, – сухо зауважила старша придворна дама королеви, мадам де Гокур.

      – Мені і справді зле, мадам. У голові паморочиться. Мабуть, застудилася на ловах у вівторок.

      – То йдіть до своїх покоїв та накажіть покоївці принести вам теплого вина. Її величність не терпить, коли придворні дами хворіють.

      Ізабелла схилилась у реверансі. Насправді сердешна не змогла б добути до кінця прийому, бо їй стало млосно, обличчя зробилось крейдяно-білим, вона ступила два кроки до коридора палацових служб та вибігла геть. На нижньому поверсі, де працювали палацові пралі, білошвачки та кастелянші, вона перехилалася через край підвіконня, її зімлоїло. І поки приголомшена Ізабелла намагалася зрозуміти, що й до чого, її ще двічі скрутило. Вона аж сповзла на підлогу, а якась жаліслива праля із розпухлими від води червоними руками подала їй кухоль крижаної води та мокрий рушник. Ізабелла мовчки взяла, у своєму приголомшенні навіть не здогадавшись подякувати. Праля із легкою посмішкою до неї озирнулась – чи то кепкуючи, чи то співчуваючи. Ізабелла механічно прополоскала рот, виплюнула воду та приклала рушник до обличчя…

      Жодних сумнівів: попри усі старання молодого Вандома не зробити їй дитину, вона завагітніла. І те сталося не в їхній останній раз, коли він геть не дбав про неї. Якщо вона все правильно порахувала – десь два з половиною чи три місяці. Ще деякий час Ізабелла сиділа на підлозі, сховавши ноги, паралізована цим розумінням: гірше й бути не може. Навіть мови не може бути про те, щоб тепер зізнатись Раулю та розраховувати на його захист. Більше того – його захист та визнання дитини означає приниження для неї, безчестя та повторення долі матері. Та й до Дюнуа, що досі впевнений, що її стосунки із Вандомом не перетнули межі танців та випадкових поцілунків, йти не можна.

      «Я впораюсь із цим… Упораюсь… І більше не робитиму таких дурниць…» – повторювала вона сама собі. Зараз жовтень, дитя, якщо її розрахунки правильні, народиться у квітні. Вона має залишити двір до того, як покоївка про щось здогадається. І також королева. Ізабелла заперечливо хитнула головою та криво посміхнулася сама собі: її величність уже давно знає. Придворні дами шепотіли одна одній, що пралі та покоївки завжди квапляться з доповіддю до королеви, коли в якоїсь фрейліни не наступає вчасно місячна кровотеча. Кажуть, за таку новину Йоланда не жаліє срібної монетки. А кому ж знати такі подробиці про придворних дам, як не покоївкам та пралям, що міняють постіль та перуть її? А Ізабелла пропустила вже дві чи три кровотечі. Безперечно, її величність уже обізнана з тим, що у неї буде дитина. І, звісно, вона знає, від кого…

      Йоланда навіть оком не повела, коли мадам де Вандом попросила її аудієнції, а потім дозволу на деякий час повернутися до своїх володінь.

      – Їдьте, моя люба. Та неодмінно повертайтесь, коли одужаєте. А коли повернетесь, будьте обережнішою та потурбуйтесь,