Щоденники 1910–1912 рр.. Франц Кафка

щотижня, а тоді знов не хочеш.

      – Та ж послухай, – сказав Макс, – ми з Францом хочемо тільки, щоб нашим зустрічам не ставало на перешкоді навчання і щоб нашому навчанню не ставали на перешкоді зустрічі, оце й усе.

      – Атож, – підтакнув Франц.

      – Та й часу вже не багато лишилося, – провадив далі Макс, – тепер червень, а у вересні ми збираємося їхати.

      – Тим-то я й хочу, щоб ми повчилися гуртом, – сказав Роберт і витріщився на тих двох, що виступали проти нього. Коли йому заперечували, шия в нього ставала особливо гнучка.

      Гадаєш, що описуєш його правильно, але це тільки приблизний опис, і його коригує щоденник.

      Мабуть, це закладено в самій суті дружби і супроводжує її, мов тінь, – один щось вітає, другий висловлює з цього приводу жаль, а третій і геть нічого не помічає…

      26 вересня. Художник Кубін рекомендує як проносне вживати реґулін – товчену водорость, яка в кишечнику розбухає, примушує його стискатися й розтискатися, тобто діє механічним способом, на відміну від нездорового хімічного впливу інших проносних засобів, які тільки подрібнюють нечистоти, й вони прилипають до стінок кишківника.

      Він бачився у Ланґена з Гамсуном. Він (Гамсун) без причини шкірить зуби. За розмовою він, не кидаючи говорити, поклав ступню на коліно, взяв зі столу великі ножиці для паперу і обрізав на штанях торочки. Вбирається сяк-так, але неодмінно з якоюсь дорогою дрібничкою, наприклад краваткою.

      Історії про один мюнхенський пансіон для митців, де жили художники й ветеринари (їхня школа була поблизу) і де розважалися так розпусно, що вікна в будинку навпроти, звідки все було добре видно, здавали в оренду. Щоб потішити таких глядачів, котрийсь із мешканців пансіону часом вискакував на підвіконня й у мавпячій позі висьорбував ложкою тарілку супу.

      Один чоловік, що підробляє старожитності, а ефекту давності домагається тим, що прострілює їх із дробовика, про один стіл сказав: тепер треба ще тричі випити на ньому каву, і його можна буде відсилати до Інсбрукського музею.

      Сам Кубін: дуже вольове обличчя, хоч і рухається трохи одноманітно, з однаковим напруженням м’язів він описує найрізноманітніші речі. Вигляд має на різний вік, зріст і повнота – залежно від того, сидить він чи підводиться, в самому костюмі чи й у пальті.

      27 вересня. Вчора на Венцельсплаці побачив двох дівчат, надто довго затримав погляд на одній із них, тоді як саме друга, вбрана у по-домашньому м’яке, коричневе, спереду трохи відкрите широке пальто в зборки, мала, як з’ясувалося надто пізно, ніжну шию і ніжний ніс, а коси в неї були гарні на вже забутий лад. – Старий чоловік в обвислих штанях на Бельведері. Він свистить; коли я дивлюся на нього, він кидає свистіти; відводжу погляд – знов починає; нарешті свистить уже й тоді, коли я не відводжу погляду. – Великий гарний ґудзик, гарно пришитий знизу на закарваші дівочої сукні. Сукня лежить також гарно, фалди погойдуються поверх американських чобіт. Як рідко мені вдається