Пригоди Аліси в Дивокраї. Льюїс Керролл

А втім, я принесу йому віяло й рукавички, – звісно, якщо знайду».

      Ледве вона це подумала, як попереду виринув чепурний будиночок, на дверях якого блищала мідна табличка з написом: «Б.КРОЛИК, ШЛЯХТИЧ».

      Аліса ввійшла без стуку і поспішила нагору. Вона страшенно боялася, що стріне справжню Мері Ен, і та нажене її раніше, ніж вона знайде віяло й рукавички.

      – Чи ж не чудасія? – думала Аліса. – Опинитися на побігеньках у Кролика! Ще трохи – і я стану служницею в Діни!

      І вона почала уявляти, як би це виглядало.

      – «Панно Алісо! Негайно одягайтеся на прогулянку!» – «Зараз, зараз, нянечко! Я тут, поки вернеться Діна, стережу нірку, щоб не втекла миша».

      «А втім, хтозна, чи Діну триматимуть у домі, якщо вона отак попихатиме людьми!» – додумала думку Аліса.

      Тим часом вона опинилася в охайному покоїку, де на столі біля вікна побачила (як і сподівалася) віяло й дві чи три пари білих рукавичок. Вона взяла все, що мала взяти, і вже збиралася бігти назад, як раптом побачила біля дзеркала невеличку плящину. Цього разу ніякого «ВИПИЙ МЕНЕ» на ній не було, проте Аліса її відкоркувала й приклала до губ.

      – Я вже знаю, – подумала вона, – досить мені щось випити чи з'їсти – так і вродиться якесь диво! Подивимося, що буде цього разу? Я б не проти знову підрости – так нелегко бути дрібнолюдком!

      Так воно й сталося, і то далеко швидше, ніж гадалося. Не встигла Аліса випити й півпляшечки, як відчула, що впирається головою у стелю. Довелося їй нагинатися, щоб не скрутити собі в'язів. Вона похапцем поставила плящину на місце.

      Примечания

      1

      Де моя кішка? (фр.).

      2

      Історія Миші – чи не найвідоміший зразок т. зв. фігурних («емблемних», «мальованих») віршів англійською мовою. Такі вірші писали ще в Стародавній Греції.

      Серед новочасних поетів, які віддали данину цій формі, такі відомі імена, як Стефан Маллярме (1842–1898), Гійом Аполлінер (1880–1918), Дилан Томас (1914–1953) та інші. В Україні традицію написання таких віршів започаткував Іван Величковський (бл. 1650–1701).

      Л.Теніссон (1809–1892), англійський поет, якось розповів Керролові, що він склав уві сні поему про фей. Поема починалася довгими рядками, які поступово коротшали. Останні п'ятдесят-шістдесят рядків були двоскладові. Вважають, що ідея Мишиної розповіді виникла, можливо, під впливом цієї розмови.