Пригоди Аліси в Дивокраї. Льюїс Керролл

в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:

      – Перепрошую, пане…

      Кролик аж звився на місці – кинув віяло й рукавички, і очамріло дременув у темряву.

      Аліса підняла одне й друге, і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.

      – Який божевільний день! – сказала вона. – Ще вчора все йшло нормально… Цікаво, може, це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась – чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то, скажіть-но, хто я тепер?.. Оце так головоломка…

      І вона почала перебирати в пам'яті усіх своїх ровесниць, аби з'ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.

      – Безперечно, я – не Ада, – розмірковувала вона. – В Ади волосся спадає кучерями, а в мене – не в'ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона – ой, вона така невігласка! Крім того, вона – то вона, а я – це я, а… О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися!.. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знала? Отже: чотири по п'ять дванадцять, чотири по шість – тринадцять, чотири по сім – е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення – ще не аґрумент… Перевірмо географію: Лондон – столиця Парижу, а Париж – Риму, а Рим… Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша «Хороша перепілонька…»

      І схрестивши руки на колінах, так ніби вона проказувала вголос уроки, Аліса стала читати з пам'яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:

      Хороший крокодилонько

      Качається в піску,

      Пірнає в чисту хвиленьку,

      Споліскує луску.

      Як він покаже зубоньки,

      Привітно сміючись,

      То рибоньки-голубоньки

      Самі у рот плись-плись!

      – Це явно не ті слова, – зітхнула бідолашна Аліса зі слізьми на очах. – Я таки й справді Мейбл, і доведеться мені жити в убогому будиночку, де й гратися немає чим, зате ого скільки уроків треба вчити! Ні, цього не буде: якщо я Мейбл, то залишуся тут, унизу! Нехай скільки завгодно заглядають сюди і благають:

      «Вернися до нас, золотко!»

      Я тільки зведу очі й запитаю:

      «Спершу скажіть, хто я є, і, коли мені ця особа підходить – я вийду нагору, а коли ні – не вийду. Сидітиму тут, аж доки стану кимось іншим».

      Тут знову з її очей бризнули сльози.

      – Чому ніхто сюди навіть не загляне!.. Я так втомилася бути сама!

      З цими словами вона опустила очі і з подивом помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок.

      – І як це мені вдалося? – майнуло у неї в голові. – Напевно, я знову меншаю?

      Вона звелася й пішла до столика, аби примірятись: так і є – вона зменшилася десь до двох футів і швидко меншала далі. Причиною, як незабаром з'ясувалося, було віяло в її руці, тож Аліса прожогом його відкинула: ще мить – і вона зникла б зовсім!

      – Ху-у! Ледь урятувалася! – сказала вона, вельми налякана цими змінами, але й невимовне рада, що живе ще на світі.

      – А