Пригоди Аліси в Дивокраї. Льюїс Керролл

те, – з серцем відповіла Миша. – Ви не знаєте, що означає «те»?

      – Знаю, і дуже добре, коли це «те» знаходжу я, – заявив Качур. – Найчастіше це жаба або хробак. А що, скажіть, будь ласка, знайшов єпископ?

      Миша пустила це запитання повз вуха і квапливо повела далі:

      – …вельми доцільним знайшов те, аби вийти разом із Едгаром Ателінгом Вільгельмові назустріч і запропонувати йому корону. Спершу Вільгельм поводився стримано, але нахабство його норманів…» Ну, як ти, голубонько? – звернулася вона до Аліси.

      – Мокра як хлющ, – журливо відповіла Аліса. – По-моєму, від цього сухого матеріалу я ані трохи не обсихаю.

      – У такому разі, – врочисто заявив Додо, підводячись на ноги, – у такому разі я пропоную проголосувати за ухвалу про закриття нашого зібрання заради негайного вжиття енергійніших заходів…

      – Говори по-людському! – сказало Орлятко. – Я не знаю й половини усіх цих учених слів! Втім, хтозна, чи ти й сам їх знаєш!

      І Орлятко нахилило голову, приховуючи посмішку. Декотрі птахи захихотіли, не криючись.

      – Я хотів просто сказати, – ображено озвався Додо, – що нема кращого способу обсохнути, як Гасай-Коло!

      – Скажіть, а що воно таке – Гасай-Коло? – спитала Аліса не з цікавості, а через те, що Додо значливо замовк – мабуть, сподівався на питання, якого, здається, ніхто не збирався ставити.

      – О! – вигукнув Додо. – Я вам не скажу, зате покажу.

      (Можливо, одного зимового дня воно тобі теж стане в пригоді, тому я розповім, що затіяв Додо.)

      Найперше він накреслив маршрут Гасай-Кола у формі неправильного кола («Правильність форми не має значення», – зазначив Додо), а тоді уздовж нього розставив учасників – кого де. Команди «Раз, два, три – руш!» не було – всі пускалися бігти самі й спинялися коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так то й просто.

      Десь через півгодини, коли всі вже були сухісінькі, Додо зненацька вигукнув:

      – Гасай-Колу кінець!

      Усі з'юрмилися довкола нього, тяжко відсапуючи і допитуючись:

      – А хто ж переможець?

      На таке запитання Додо не вмів відповісти, не покрутивши добряче мізками. Він довго сидів непорушно з притиснутим до чола пальцем (поза, в якій найчастіше можна бачити Шекспіра на портретах), а всі тим часом мовчки ждали.

      Нарешті Додо оголосив:

      – Переможці – всі, і кожен повинен дістати приз.

      – А хто їх роздаватиме? – озвався цілий хор голосів.

      – Як це хто? Вона! – сказав Додо, вказавши пальцем на Алісу.

      Всі одразу оточили Алісу, безладно лементуючи:

      – Призи! Призи!

      Аліса й поняття не мала, що робити; в розпачі вона сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику – вистачило якраз усім.

      – Але і їй належиться приз, – зауважила Миша.

      – Певна річ, – дуже поважно відповів Додо.

      І, повернувшись до Аліси, спитав:

      – А