Аліса в Задзеркаллі. Льюїс Керролл

подумала Аліса. – Такі собі безверхі будинки на палях замість стеблин!.. А скільки ж то меду можна з них набрати!.. Мабуть, я збіжу донизу…

      – Ні, ще не тепер, – сказала вона, стримавши негайне бажання бігти. – Перш ніж туди йти, треба запастися гарненькою замашною гілкою – відмахуватись від слонів… Ото буде потіха, коли мене запитають удома, як мандрівка, а я відповім: «О, мандрівка була хоч куди, тільки – тут вона за своїм звичаєм ледь скинула головою, – тільки… стояла страшенна спека, і не було спасу від слонів!»

      – Спущусь-но я з іншого боку, – сказала вона трохи перегодом. – А до слонів завітаю пізніше. Тим більше, що мені так і кортить потрапити на Третю клітинку!

      Здобувшись на таке виправдання, Аліса збігла з пагорба і перескочила перший із шести струмків[6]

      – Квиточки, будь ласка! – загукав Контролер, просуваючи у вікно голову.

      Усі відразу попростягували свої квитки. Квитки були хіба лиш трохи менші за самих пасажирів, і, здавалося, заступили увесь вагон.

      – А ти що? – сказав Контролер, сердито глипнувши на Алісу. – Твій квиток, дитино!

      І безліч голосів хором («Наче в пісні», – подумалось Алісі) закричали:

      – Не затримуй його, дитино! Знаєш, скільки коштує його час? Тисяча фунтів – одна хвилина!

      – Боюсь, я без квитка, – злякано мовила Аліса. – Там, де я була, не було залізничної каси…

      І знову гримнув хор голосів:

      – Там, де вона була, не знайшлося місця для залізничної каси. Знаєш, скільки коштує там земля? Тисяча фунтів – дюйм!

      – Не викручуйся! – зауважив Контролер. – Можна було купити в машиніста.

      І ще раз зазвучав хор голосів:

      – Машиніст – це той, хто веде паротяг. Знаєш, скільки коштує його дим? Тисяча фунтів – клубочок!

      «Краще мені сидіти тихо!» – подумала Аліса.

      Цього разу голосів не було, бо й вона мовчала. Однак, на превеликий подив, усі пасажири хором подумали (сподіваюсь, ти уявляєш, що означає думати хором, бо я, зізнатися, аж ніяк):

      «Краще тобі сидіти тихо. Знаєш, скільки коштує розмова? Тисяча фунтів – слово!»

      – Сьогодні мені ця тисяча фунтів буде снитися цілу ніч! – подумала Аліса.

      А Контролер тим часом уважно її розглядав – спершу в телескоп, далі в мікроскоп, а тоді в театральний бінокль. Нарешті він сказав: «Ти їдеш не туди!», зачинив вікно і подався геть.

      – Авжеж, така мала дитина, – озвався пан, що сидів навпроти (зодягнутий у білий папір), – мусить знати, куди вона їде, хоч би навіть не знала й свого імені!

      А Цап, – він сидів поруч із паном у білому, – заплющився й гучно промовив:

      – Вона мусить знати дорогу до залізничної каси, хоч би й не вміла читати!

      Ще далі, за Цапом, сидів Жук (та й чудернацькі ж пасажири зібралися у вагоні!), а що тут, здається, було заведено говорити всім по черзі, то Жук підпрягся й собі:

      – Доведеться їй вертатися назад багажем!

      Алісі не було видно, хто сидів за Жуком, вона тільки почула хрипкий голос:

      – Нехай

6

Шість струмків – то шість горизонталей, що відділяють Алісу від восьмої, куди вона прагне потрапити, щоб стати Королевою.