Аліса в Задзеркаллі. Льюїс Керролл

перепитала Королева, зазираючи до записника (де Аліса тим часом устигла вивести: «Білий Кінь з'їжджає вниз по кочерзі… І страшенно хилитається…»). – Ні, ти ж хотів записати зовсім не те!..

      На столику лежала якась книжка, й Аліса стала її гортати, час від часу позираючи на Білого Короля (вона за нього й досі потерпала, тримаючи чорнило напохваті – на випадок, якби він знову зомлів). Вона погортала сторінки і спробувала щось прочитати.

      – Тут усе казна по-якому! – сказала Аліса подумки.

      А виглядало воно так:

      узруВ-узруВ

      икся ікмивш і,ьнежамс вуБ

      ,івжурк в илиларіпС

      ,икшасп в илшй икьлумарам І

      .іволод ілурт кЯ

      Якийсь час вона сушила собі голову над цією дивовижею, аж врешті її осяяло:

      – Це ж бо Задзеркальна Книжка! Досить піднести її до Дзеркала – і всі слова стануть на місця!

      Тож ось якого вірша прочитала у книжці Аліса:

      Курзу-Верзу[3]

      Був смажень, і швимкі яски

      Спіралили в кружві,

      І марамульки йшли в псашки,

      Як трулі долові.

      «Мій сину, бійсь Курзу-Верзу,

      То зубий дряполап!

      Не знайся з птицею Зу-зу

      І велезнем Хап-Хап!»

      Меча-штрича він в руки взяв,

      Тропив ворожий слід,

      І в думній тужі спочивав

      Під дервом діодід.

      Та раптом – цвист! оглушний цвист!

      Кругом погонь вашить,

      В тримучім лісі никне лист —

      Курзу-Верзу телить!

      Він раз мечем! він два штричем,

      Аж кервиться торва!

      І барбаризнула з плечей

      Сміюцька долова!

      «Ти вбив грозу Курзу-Верзу?

      Ти, слинку, чудодець!

      «О лавний день! Стрибай пісень,

      Тодімо у ханець!»

      Був смажень, і швимкі яски

      Спіралили в кружві,

      І марамульки йшли в псашки,

      Як трулі долові.

      – Вірш начебто хвацький, – мовила Аліса, дочитавши останній рядок, – а все ж доволі мудрований! (Вона, бач, не зізнавалася навіть перед собою, що не втямила з нього ні слова.)

      – Думки в голові аж рояться, а які саме – не доберу! Одне ясно: хтось когось тут уколошкав…

      – Ой! – спохопилася вона раптом і скочила на ноги. – Треба поквапитись, бо ще доведеться вертати назад, так нічого й не побачивши! Для початку зазирнемо в сад!

      Вона миттю вискочила з кімнати і збігла по сходах. «Якщо можна назвати бігом, – подумала Аліса, – мій новий спосіб швидкісного спуску». Вона лише пальцями торкалася поручнів, не торкаючись ногами сходів: так пропливла вона через передпокій і так випливла б за двері, якби вчасно не схопилася за одвірок. Від затяжної плавби в повітрі запаморочилася голова, й Аліса майже зраділа, знову ступивши на землю.

      Розділ другий. Сад квітів, які вміли розмовляти

      – З вершини он того пагорба, – сказала собі Аліса, – я зможу побачити увесь сад. А ось і стежка просто нагору…

3

«Курзу-Верзу» (в оригіналі «Jabberwocky») є, без сумніву, чи не найвизначнішим поетичним нонсенсом англійською мовою. Цей вірш, не вивчаючи спеціально на пам'ять, знають слово в слово англійські школярі багатьох поколінь. «Jabberwocky у» став улюбленим віршем для багатьох визначних людей.

Перша строфа цього вірша під назвою «Англосаксонська вірша» з'явилася вперше в журналі «Міш-Меш» («Mish-Masch», 1855), останньому з домашніх публікацій, що їх Керрол створював для розваги своїх братів і сестер.