Грозовий Перевал. Эмили Бронте

моїх тортур тієї ночі. Не можу згадати бодай ще одну ніч у своєму житті, що принесла б мені такі муки – хоч я завжди був вразливим до страждань.

      Я почав марити іще до того, як повністю поринув у забуття. Мені здалося, що вже світає, і я прямую додому, а Джозеф мене супроводжує. Дорога ховалась у глибокому снігу; і, поки ми пробиралися вперед, мій проводир без угаву дорікав мені, що я не взяв із собою паломницького ціпка. Він запевняв, що без ціпка мені не вдасться потрапити додому, і хвалькувато вимахував палицею з важким набалдашником, яка, певно, і називалася ціпком паломника. Якоїсь миті я збагнув усю недоречність потреби в такій зброї для того, щоб утрапити до власної оселі. Тоді мої думки повернули в інший бік. Я йшов уже не додому: ми вирушили в далеку путь, аби послухати проповідь превелебного Джейбса Брендерхема під назвою «Сімдесятьма Сім», і хтось із нас – чи Джозеф, чи проповідник, чи то я сам – вчинив «Перше з Сімдесяти Перших» і засуджений до привселюдного каяття й покути.

      Ми прийшли до церкви. Я й справді десь двічі або тричі проходив повз неї під час прогулянки: вона стоїть у долині між двома пагорбами. Ця долина піднімається вгору від торф'яного болота, – кажуть, ніби його вогка твань діє як бальзамуючий засіб на тіла, що знайшли в ній свій останній притулок. Покрівля церкви ще сяк-так тримається; проте, враховуючи, що в цій місцині пастора чекають лише двадцять фунтів платні per annum[15] та благенький будиночок із двох кімнат, жоден служитель церкви не спішить прийняти на себе обов'язки тутешнього пастиря, тим паче, що парафіяни – на загальну думку – скоріш дозволять йому вмерти від голоду, аніж збільшать його статки хоч на одне пенні з власного капшука. Однак у моєму сні Джейбсова проповідь привернула увагу численної пастви, що шанобливо дослухалася до його слів. А він знай собі просторікував, – Господи, яке то було словоблудство! Поділене на чотириста дев'яносто частин, кожна з яких сама по собі була не коротшою за звичайну проповідь і розповідала про окремий гріх! Де він їх стільки надибав – не уявляю. Він тлумачив поняття гріха на свій особливий кшталт, і здавалося, що в нього існує повний набір гріхів на будь-який життєвий випадок. Вони просто вражали своєю різноманітністю: такі чудернацькі провини, яких я б ніколи не вигадав.

      О, як я втомився! Як я зітхав, і позіхав, і починав куняти, і знов приходив до тями! Як я щипав себе, і штрикав, щоб не заснути, і тер очі, і вставав з місця, і сідав знову, і термосив Джозефа, присікуючись до нього, чи скінчиться це хоч коли-небудь. Я був приречений вислухати все до кінця; нарешті проповідник доплентався до «Першого з Сімдесяти Перших». У цю вирішальну мить мене раптом охопило натхнення: я схопився з місця і оголосив, що Джейбс Брендерхем вчинив такий гріх, якого не мусить прощати жоден з рабів Божих.

      – Сер, – вигукнув я, – сидячи в цих чотирьох стінах, я стерпів і простив чотириста дев'яносто розділів вашої промови. Сімдесят сім разів я надягав капелюха і поривався піти геть – і сімдесят сім разів ви якимсь дивом змушували мене сісти. Та чотириста дев'яносто

15

На рік (лат.).