Ляльковий дім (збірник). Генрик Ибсен

Так, сьогодні ми самі.

      Лона. Ми зустріли на площі декого з «високоморальних», вони, видко, страшенно кудись поспішали. Але ж нам ще не пощастило як слід поговорити. Вчора тут були ці три прокладачі нових шляхів, та ще цей пастор.

      Гільмар. Ад'юнкт.

      Лона. Я його зву пастором… Ну, що ви скажете про мою працю останніх п'ятнадцяти років? Хіба ж не молодець з нього вийшов? Хто б узнав у ньому тепер того навіженого, що втік з батьківщини?

      Гільмар. Гм!

      Йоган. Ну, Лоно, не вихваляйся надміру.

      Лона. Коли ж є чим похвалитись! Та що там! Більше ж я нічого, нічогісінько корисного не зробила. Ну, та тільки завдяки цьому я вже маю право почувати себе не зайвою на світі. Так, Йогане, коли згадаєш, як ми там з тобою починали з чотирма порожніми лапами…

      Гільмар. Руками!

      Лона. Я кажу – лапами; не дуже чистенькі вони тоді були…

      Гільмар. Ух!

      Лона. До того ж – порожні.

      Гільмар. Порожні? Одначе, скажу я!..

      Лона. Що скажеш?

      Гільмар. Скажу – ух! (Виходить на терасу.)

      Лона. Що це з ним?

      Бернік. Не звертай на нього уваги; він останнім часом став такий нервовий. Але, може, ти хочеш оглянути наш садок? Ти ще не була там, а в мене саме вільна година.

      Лона. Охоче! Повір мені, в думці я часто переносилася сюди, до вас у садок.

      Бетті. Там теж сталися великі зміни – ось зараз побачиш.

      Бернік, Бетті й Лона виходять у сад, де й гуляють під час дальших сцен.

      Улаф (на дверях тераси). Дядечку Гільмаре! Знаєш, що спитав у мене дядько Йоган? Чи не хочу я поїхати з ним в Америку!

      Гільмар. Та куди тобі, дурнику! Ти ж завжди за материну спідницю тримаєшся…

      Улаф. А більше не хочу. Побачиш, коли я виросту великий…

      Гільмар. Дурниці! У тебе нема серйозної потреби в чомусь такому – в гарті…

      Ідуть обоє в глиб саду.

      Йоган (Діні, яка спинилась у дверях праворуч, щоб скинути капелюшок і струснути порох з плаття). Як ви розчервонілися від прогулянки.

      Діна. Так, це була чарівна прогулянка. Такої чарівної прогулянки ще ніколи в мене не було.

      Йоган. Хіба вам не часто доводиться гуляти вранці?

      Діна. Доводиться, та тільки все з Улафом.

      Йоган. Зрозуміло. Але вас тепер, мабуть, теж більше тягне в садок, ніж лишатись тут.

      Діна. Ні, я краще тут лишуся.

      Йоган. І я теж. Значить, домовилися – щоранку гулятимем разом.

      Діна. Ні, пане Теннесен, не треба цього.

      Йоган. Чому? Ви ж обіцяли…

      Діна. Так, але добре обміркувавши… Вам не слід зі мною гуляти.

      Йоган. Чом же?

      Діна. Ви приїжджий, і вам це незрозуміло, але я скажу вам…

      Йоган. Що?

      Діна. Ні, я краще не скажу вам…

      Йоган. Навпаки. Мені ви можете все сказати.

      Діна. Ну, я скажу вам: я не така, як інші молоді дівчата. В мені… зі мною… не все гаразд. От вам і не слід…

      Йоган. Нічого не розумію. Ви ж не зробили нічого лихого?

      Діна. Не я, а… Ні, я нічого більше не казатиму про це. Ви й так дізнаєтесь від інших.

      Йоган. Гм!

      Діна. А мені самій хотілося б спитати вас про щось інше.

      Йоган.