Ляльковий дім (збірник). Генрик Ибсен

Вона була горда, нікому ні про що ні словом не прохопилась і допомоги ніякої не хотіла приймати.

      Йоган. Але ти, у всякому разі, правильно зробив, що взяв до себе Діну.

      Бернік. Так, звісно. А втім, власне кажучи, це влаштувала Марта.

      Йоган. Ах, Марта? Так, Марта… А де вона сьогодні?

      Бернік. Вона?… Якщо вона не зайнята школою, то в неї, напевне, її хворі.

      Йоган. Значить, це Марта подбала про дівчину?

      Бернік. Так. У Марти завжди був нахил до педагогіки. Через це вона і вступила учителькою в міську школу. Вчинила величезну дурницю.

      Йоган. Так, вчора вона виглядала дуже змученою. Я теж боюся, що в неї не досить міцне здоров'я для цього.

      Бернік. Ну, щодо її здоров'я можна б не дуже турбуватись. Але для мене це надзвичайно неприємно. Виходить, ніби я, її брат, не бажаю утримувати сестру.

      Йоган. Утримувати? Я гадав, що в неї є власні гроші.

      Бернік. Ані копійки. Ти, мабуть, пам'ятаєш, як матері тоді було сутужно? Після того, як ти поїхав, вона ще деякий час вела свої справи з моєю допомогою, та для мене це, звичайно, не могло бути вигідним. Тоді я вступив компаньйоном до фірми, але й так діло не пішло. Тому я змушений був усе підприємство взяти на себе, і коли ми провели розрахунок, виявилось, що матусі майже нічого не припадає. Матуся невдовзі після того померла… Ну, і Марта, звичайно, теж залишилась ні при чому.

      Йоган. Бідна Марта!

      Бернік. Бідна? Це чому ж? Невже ти гадаєш, що я допускаю, щоб вона в чомусь терпіла нестаток? Ні, я смію вважати себе хорошим братом. Вона, розуміється, живе в нас, їсть з нами за одним столом, а заробітку їй цілком вистачає, щоб одягтися як слід. Вона жінка самотня, – чого ж їй ще треба?

      Йоган. Гм! У нас в Америці не так міркують.

      Бернік. Ще б пак! В Америці, наскрізь просякнутій агітацією. Але в наше маленьке містечко зараза, дякувати Богу, поки ще не пробралася; тут жінки задовольняються скромним становищем. Втім, Марта сама винна. Вона давним-давно могла б влаштуватися пристойно, якби схотіла.

      Йоган. Тобто могла б вийти заміж?

      Бернік. І навіть зробити прекрасну партію. їй траплялося кілька таких, як це не дивно: дівчина без ніяких коштів, не молоденька і при тому нічим не видатна…

      Йоган. Нічим не видатна?

      Бернік. Ну, я ж її не звинувачую в цьому. Я взагалі і не бажав би бачити її іншою. Ти сам розумієш, у такому великому домі, як наш, своя людина завжди придасться.

      Йоган. Так, але як це все для неї самої?…

      Бернік. Для неї як? Що ж, у неї є про кого і про що піклуватись. Тут і я, і Бетті, і Улаф. Не можна ж усе тільки про себе думати – особливо жінкам. Кожен з нас є членом суспільства, більшого або меншого за обсягом, яке він повинен підтримувати і якому повинен служити. Так принаймні я роблю.

      Управитель Крап входить з правого боку.

      Ось тобі зразу доказ. Ти гадаєш, я зайнятий тепер особистими справами? Аж ніяк. (Звертаючись до Крапа.) Ну?

      Крап (вказуючи на купу паперів, стиха). Усі купчі готові.

      Бернік. Чудово! Прекрасно! Ну, тепер тобі доведеться