Ляльковий дім (збірник). Генрик Ибсен

в море післязавтра.

      Еуне. Але, пане консул…

      Бернік. Післязавтра, чуєте! Одночасно з нашим власним судном і ні годиною пізніше. Я маю серйозні підстави поспішати. Ви читали сьогодні газету? Ну, то знаєте, що американці знов бешкетували. Цей розбещений набрід скоро все місто поставить догори ногами; жодна ніч не минає без бійки в трактирі або на вулиці, – про інші неподобства я вже й не згадую.

      Еуне. Люди погані, це правда.

      Бернік. А кого звинувачують у цих неподобствах? Мене! На мене все скидають. Ці газетні писаки досить прозоро натякають, що ми зайняті головним чином власним судном. Я поставив собі за мету впливати на співгромадян силою свого прикладу, і що ж? – я повинен терпіти подібні вихватки?… Ні, я цього не потерплю. Я не можу дозволити отак принижувати моє добре ім'я.

      Еуне. Ну, репутація пана консула така міцна, що витримає і це, і значно більше.

      Бернік. Не тепер! Саме тепер мені потрібна цілковита пошана, цілковите співчуття усіх співгромадян. Я затіяв велике діло, як ви, мабуть, чули, і якщо підступним людям пощастить хоч трішечки похитнути безумовне довір'я до мене суспільства, – це може завдати мені чимало клопоту. Через це я за всяку ціну хочу заткнути рота усім отим злісним газетним писакам і тому призначив вихід судна на післязавтра.

      Еуне. Чом би й не на сьогодні ввечері?

      Бернік. По-вашому, я вимагаю неможливого?

      Еуне. Так, з тією робочою силою, яку ми зараз маємо…

      Бернік. Гаразд, гаразд; тоді доведеться нам пошукати нових сил…

      Еуне. Невже ви хочете звільнити ще когось із старих робітників?

      Бернік. Ні, про це я не думаю.

      Еуне. Та це, мабуть, наробило б галасу і в місті, і в газетах.

      Бернік. Дуже можливо; ми і не підемо на це. Але якщо «Індіанка» не буде готова до відплиття післязавтра, я звільню… вас.

      Еуне (здригнувшись). Мене? (Сміється.) Ну, це ви жартуєте, пане консул.

      Бернік. Не дуже на це розраховуйте.

      Еуне. Вам могло спасти на думку звільнити мене? Мене, коли і батько мій і дід все своє життя проробили на верфі, як і я сам…

      Бернік. Хто ж мене змушує?…

      Еуне. Ви від мене вимагаєте неможливого, пане консул.

      Бернік. Для доброї волі немає нічого неможливого. Так чи ні? Дайте мені рішучу відповідь, або ви одержите розрахунок негайно.

      Еуне (зробивши крок до нього). Пане консул, чи ви добре зважили, що значить звільнити старого робітника? Ви скажете: хай собі знайде інше місце. Припустимо, він і може знайти, та хіба на цьому справа скінчиться? Побували б ви, пане консул, у домі звільненого робітника в той вечір, коли він повертається додому і ставить у куток свій ящик зі струментом…

      Бернік. Ви думаєте, мені легко вас звільнити? Хіба ж я не був завжди хорошим хазяїном?

      Еуне. Тим гірше, пане консул. Саме тому мої домашні і не стануть винуватити вас. Мені вони нічого не скажуть, не посміють. Але поглядатимуть на мене нищечком і будуть думати: мабуть, заслужив. От цього я не зможу витерпіти. Хоч я й проста людина, та звик бути першим серед своїх. Моя скромна