Ляльковий дім (збірник). Генрик Ибсен

телеграму). Ні, це зовсім по-американськи. Просто обурливо!

      Бетті. Господи, Карстене, що таке?

      Бернік. Ось, пане Крап, прочитайте.

      Крап (читає). «Якомога менший ремонт; спустити «Індіанку», як тільки буде на плаву; час сприятливий; в крайньому разі піде з вантажем»… Справді, що й казати!

      Бернік. Піде з вантажем! Ці панове чудово знають, що з таким вантажем судно піде на дно, як камінь, коли б щось трапилося.

      Рерлун. Ось вони – ці хвалені умови життя у «великому світі».

      Бернік. Ви маєте рацію – ані найменшої турботи про людське життя, коли справа зв'язана з баришами. (Крапу.) Можна спустити «Індіанку» днів через чотири-п'ять?

      Крап. Так, якщо пан Вігелан погодиться, щоб ми поки припинили роботи на «Пальмі».

      Бернік. Гм… не погодиться він. Ну, ви займіться, будь ласка, кореспонденцією… Заждіть, ви не бачили на пристані Улафа?

      Крап. Ні, пане консул. (Виходить до кабінету.)

      Бернік (знову кинувши погляд на телеграму). Ризикувати життям вісімнадцяти чоловік – для цих панів нічого не значить.

      Гільмар. Що ж, покликання моряка – боротися зі стихіями. Як це мусить лоскотати нерви, коли між тобою й пучиною тільки тонка дошка…

      Бернік. Чи знайдеться у нас хоч один судновласник, який пішов би на таке? Ні одного, ні одного!.. (Побачивши Улафа.) Ну, хвалити Бога, цілий…

      У садок вбігає з вулиці Улаф з вудкою в руці.

      Улаф (ще з саду). Дядю Гільмаре, я був унизу і бачив пароплав.

      Бернік. Ти знову був на пристані?

      Улаф. Ні, тільки на човні. Уяви, дядечку, висадився цілий цирк з кіньми й звірятами. І страх скільки пасажирів!

      Фру Руммель. Нарешті ми дочекались цирку!

      Рерлун. Ми?… Я принаймні…

      Фру Руммель. Ну, звичайно, не ми, а…

      Д і н а. Мені б дуже хотілося подивитись цирк.

      Улаф. І мені теж.

      Гільмар. Дурненький! Ну, що там дивитись? Усе – лише дресировка. Інша річ, коли научос мчить крізь пампаси на своєму вогненному мустангу. Ну, та в таких жалюгідних містечках…

      Улаф (термосить Марту за руку). Тьотю Марто, поглянь, поглянь – он де вони!

      Фру Голт. їй-богу, вони!

      Фру Люнгє. М-м, які противні!

      Велика кількість пасажирів і натовп городян проходять вулицею.

      Фру Руммель. Здається, страшенні блазні. Подивіться, фру Голт, на оцю, в сірому платті: тягне на спині саквояж!

      Фру Голт. Подумайте! Начепила його на ручку парасольки! Мабуть, мадам директорша.

      Фру Руммель. А ото либонь і сам директор… той, з бородою. Виглядає справжнім розбійником. Не дивись на нього, Гільдо!

      Фру Голт. Іти теж, Нетто!

      Улаф. Мамо, директор нам уклоняється!

      Бернік. Що таке?

      Бетті. Що ти кажеш, Улафе?

      Фру Руммель. їй-богу, і ця жінка вклоняється!

      Бернік. Це вже занадто!

      Mарта (мимоволі скрикує). А!..

      Бетті. Що з тобою, Марто?

      Mарта. Нічого, мені тільки здалося…

      Улаф (не тямлячи себе з радості). Дивіться, дивіться! Ось і всі інші з кіньми й звірятами,