Мобі Дік, або Білий кит. Герман Мелвіл

чудищами (китами), мабуть, самцем і самицею, що повільно пливли одне за одним так близько від порослого буковими гаями берега (Вогненної Землі), що, здавалося, до них можна було докинути каменем».[61]

Дарвін. «Подорож натураліста»

      «Табань!» – скрикнув старший помічник капітана, коли озирнувся і побачив просто над носом шлюпки роззявлену пащеку кашалота, що загрожував їм неминучою смертю. – «Табань, хто жити хоче!»[62]

«Вортон – Смерть китам»

      «Звеселися, мій хлопче, журитись не смій —

      Загарпунив кита молодець-китобій!»

Нентакетська пісня

      Живе кашалот у морській глибині,

      Тайфуни і бурі йому не страшні.

      У царстві морськім над панами він пан,

      Тримає в покорі увесь океан».

Пісня китобоїв

      Розділ 1

      Перші обриси

      Можете звати мене Ізмаїл[63]. Кілька років тому – байдуже, коли саме, – з'ясувалося, що в моєму гаманці майже порожньо, а на землі не лишилося нічого, що могло б мене цікавити; і тоді я вирішив сісти на корабель і трохи поплавати, щоб побачити світ і з його водного боку. Для мене це перевірений засіб розвіяти смуток і покращити кровообіг. Щоразу, коли я помічаю похмурі зморшки в кутику свого рота; щоразу, коли на душі в мене настає вогкий, холодний листопад; щоразу, коли я спіймаю себе на тому, що почав зупинятися перед вітринами гробарів і проводжати кожну жалобну процесію, що потрапила на очі; а особливо тоді, коли іпохондрія заволодіє мною настільки, що лише мої суворі моральні переконання, що ними я керуюся в житті, не дозволяють мені свідомо збивати на вулиці капелюхи з перехожих, – я розумію: час мені рушати в море – і мерщій. Це в мене замість кулі і пістолета. Катон[64] з філософським виглядом кидається грудьми на меч, а я спокійно піднімаюся на борт корабля. І в цьому немає нічого дивного. Люди цього не усвідомлюють, але багато хто якоїсь несподіваної миті починає сприймати океан майже так само, як я.

      Ось, наприклад, місто-острів Манхеттен, наче атол – кораловими рифами, оперезане портами, за якими вирує прибій торгівлі. Зайдіть у будь-яку вулицю цього міста – і вона неодмінно виведе вас до води. А комерційний центр міста і його кінець – це Беттері[65], звідки величезний мол простирається назустріч хвилям і вітрам, які лише кілька годин тому шумували у відкритому морі. Погляньте на юрми людей, що стоять там і дивляться на воду.

      А надвечір святої неділі, коли все довкола застигне в дрімотному спокої, обійдіть місто довкруги. Ідіть від закруту Корніелс до Коентійських доків, а звідти по Уайтхоллу[66] – на північ. Що ви побачите? Навколо всього міста, наче безмовні вартові, стоять незліченні купки людських істот, занурених у споглядання океану. Одні спираються на поруччя пристані, інші сидять на самісінькому краю молу, ще інші зазирають за борт корабля, який приплив з Китаю, а деякі навіть видерлися нагору по

61

«Подорож натураліста» – мається на увазі «Подорож навколо світу на кораблі “Бігль”» великого англійського ученого-натураліста Чарлза Дарвіна (1809—1882).

62

«Вортон – Смерть китам, або Гордість Тихого океану» – книга Гарі Холліарда; видана в Бостоні в 1848 р.

63

Ізмаїл – за біблійним міфом, син Авраама. У книзі Буття про нього ангел Господній сказав: «Він буде дикий чоловік: його рука проти всіх, і рука всіх проти нього; він оселиться перед усіма своїми братами» (Буття 16:12).

64

Катон Молодший, або Утічеський (95—47 до н. е.) – зазнавши поразки в боротьбі проти Цезаря за збереження республіки, покінчив життя самогубством. Згідно з Плутархом, перед смертю читав діалог Платона «Федон», що містить міркування про смерть і безсмертя душі. У подальших розділах Ізмаїл неодноразово (див. гл. 35, 55, 75) співвідносить свої дії з вченням Платона про вище благо і прагматичною етикою стоїцизму, що проповідувала відмову від життєвих благ, самовладання, стійкість.

65

Беттері – парк, розташований у південній частині острова Манхеттен (Нью-Йорк), на місці якого колись був форт.

66

Уайтхол – вулиця в Нью-Йорку, що йде з півдня на північ по Манхеттену.