Фауст. Иоганн Гете

від пориву страшного

      Спинив мене знайомий спів,

      І спомин днів дитинства мого

      Іще раз душу обманив…

      Клену ж я все, що нас тримає

      В тенетах марев і оман,

      Клену я все, що нам скрашає

      Життя земного тужний бран!

      Прокльон бучному гордуванню,

      Що дух ним сам себе п'янить,

      Прокльон людському сліпуванню,

      Що нас обманює щомить!

      Прокльон вам, мрії славолюбні,

      Бажання ввічнити ім'я,

      Прокльон вам, пута злудні, згубні —

      Робота, влада і сім'я!

      Прокляття золоту, мамоні,

      Що завдає нам тьму турбот

      Або колише нас на лоні

      Розкошолюбних насолод!

      Я шлю прокльон любові щирій,

      Смачному соку виногрон,

      Я шлю прокльон надії, вірі,

      Й терпінню надто шлю прокльон!

      Хор духів

      (незримо)

      Жаль! Жаль!

      Розбив ти його,

      Прекрасний світ,

      Ударом руки —

      Розбив на друзки!

      То вчинок півбога!

      Ми зносим

      Уламки у вічне Нічого,

      Голосим

      По загинулій красі.

      Сильніший,

      Як земнородні всі,

      Пишніший

      Світ побудуй,

      Побудуй його в серці своїм!

      І прямуй

      Шляхом новим

      З духом ясним,

      І чарівніший

      Спів наш почуй!

      Мефістофель

      Мої малята

      Мудрі до ката.

      Чуєш, як до втіх і дії

      Радять, мов старії?

      Звуть тебе в світи

      З цеї самоти,

      Що від неї кров німіє,

      Розум туманіє.

      Кинь панькатись із вічною журбою,

      Що круком серце рве тобі з грудей.

      Відчуєш ти, оточений юрбою,

      Що й ти людина між людей.

      Не хочу я, правда, рівнять

      Тебе до того наброду.

      Я сам не великого роду;

      Але, коли схочеш пристать

      До мене в життєвій дорозі,

      То буду тобі по змозі

      Товаришем вірним,

      Слугою покірним,

      А хочеш – і псом,

      Безмежно відданим рабом.

      Фауст

      Якої ж ти від мене хочеш плати?

      Мефістофель

      Того часу ще досить довго ждати.

      Фауст

      Ні, ні! Ти, чорте, егоїст,

      І так не зробиш, Бога ради,

      Комусь другому щось в користь.

      Кажи, якої хочеш плати,

      А то не буду і наймати.

      Мефістофель

      Я маю тут тобі у всім служить,

      Скоряючись завжди твойому слову.

      Коли ж ми там зустрінемося знову —

      Ти мусиш те ж мені робить.

      Фауст

      Що буде там – мене це не обходить.

      Ти можеш світ якийсь новий виводить,

      Коли зруйнуєш той, що є.

      На цій землі я радістю втішаюсь,

      Під небом цим я муками караюсь,

      І аж тоді, як з ними попрощаюсь,

      Нехай що хоче настає.

      І