Фауст. Иоганн Гете

мої не марнії погрози,

      Спалять тебе святії грози!

      Не змушуй же

      Вогонь троїстий лити!

      Не змушуй же

      Щонайсильніших чар ужити!

      Мефістофель

      (виступає, коли туман розійшовся, з-за печі в одязі мандрованого схоласта)

      Що тут за шум? Чим зможу вам служити?

      Фауст

      Так ось хто в пуделі сидів!

      Мандрований схоласт! Оце так насмішив!

      Мефістофель

      Вітаю вас, великовчений муже!

      Од ваших чарів впрів я дуже.

      Фауст

      Як звешся ти?

      Мефістофель

      Як дивно запит цей

      Від того чуть, хто зневажає слово

      Й, не звикши мислить поверхово,

      Зглибляє дійсну суть речей.

      Фауст

      Таких, як ти, відома суть —

      Аж світиться крізь покрив назви;

      Пізнаєтесь усюди враз ви,

      Коли «лихими» вас «спокусниками» звуть.

      Ну, добре, хто ж ти є?

      Мефістофель

      Я – тої сили часть,

      Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.[25]

      Фауст

      Це загадка! Розгадку ж хто подасть?

      Мефістофель

      Я – заперечення усього!

      Бо всяка річ, що постає,

      Кінець кінцем нічим стає,

      І жодна річ буття не гідна.

      А все, що ви звете гріхом,

      Чи згубою, чи просто злом, —

      Ото моя стихія рідна.

      Фауст

      Ти кажеш, що ти – часть,

      а сам з'явивсь цілком.

      Мефістофель

      Мені чужа зарозумілість.

      Це ж тільки ви з своїм дурним світком

      Себе вважаєте за цілість.

      Я ж – часть од часті лиш,

      що перше всім була,

      Частинка тої тьми, що світло привела,

      Те світло гордеє, що хочеться йому

      З одвічних володінь прогнати матір тьму.

      Та це йому не вдасться – шкода сил,

      Воно навік приковане до тіл:

      Од тіл тече, в тілах лише прекрасне,

      Тілами лиш спиняється в ході,

      А згинуть ті тіла – тоді

      Й воно разом з тілами згасне.

      Фауст

      А, ось до чого ти згодивсь!

      Велике знищить – неспромога,

      Так ти з маленьким заходивсь.

      Мефістофель

      Та й тут непевна перемога!

      Цей світ, оце нікчемне Щось,

      Проти Ніщо мов затялось;

      На всякі способи я брався,

      А все удачі не діждався:

      Проти пожеж, потопів, бур

      Земля стоїть собі, як мур!

      Людське й звірине кодло теж набридло:

      Як можна так поводитися підло?

      Вже я їх бив, губив – і знов,

      Дивись, шумує свіжа кров.

      І скрізь таке, хоч бийся в груди —

      В землі, в воді, в повітрі, – всюди

      Мільйони родяться життів,

      В теплі і в холоді, в сирому і в сухому…

      Остався б я, напевне, ні при чому,

      Коли

25

Я – тої сили часть, / Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого. – Мефістофель глузує з Фауста через те, що той «зневажає слово», і рекомендує йому себе через свої «дії», які заперечують самі себе; цим він дає зрозуміти вченому, що його переклад не вносить ясність у це місце Біблії. Фауст, не розгубившись, у відповідь глузливо обігрує Мефістофелеве слово «часть», на що диявол відповідає новою низкою софізмів. Та все ж останнє слово залишається за Фаустом, який обстоює правду свого перекладу: «На всеблагу творящу силу, / Підступний, ниций, хижий біс, / Ти руку смертно-зледенілу / Даремно, грозячи, підніс».