Фауст. Иоганн Гете

б плаща чарівного я мав,

      Щоб він мене поніс у світ незнаний,

      То я б його, щасливець незрівнянний,

      І за царську порфіру не віддав.

      Вагнер

      Не викликай тих духів навісних,

      Що в мареві над нами в'ються роєм:

      Даремно людям ждать добра від них,

      Вони приносять звідусюди зло їм.

      Із півночі кусливі духи йдуть,

      І зуби, й язики у них гостренні,

      Зі сходу сонця нам вони засуху шлють,

      Сухотами згризаючи легені,

      Із півдня, із розпечених пустинь

      Спекотою палючою діймають,

      Із заходу не прохолодну тінь,

      А зливу, як потоп, на ниви насилають.

      Лиш позови – вони з'являються на клич,

      Готові враз на згубу і на шкоду,

      Та, хоч і ангельська в них річ,

      Вони диявольського роду,

      Але ходім! Уже зовсім стемніло,

      Холодна мла полями залягла;

      Кортить увечері до хатнього тепла!

      Та що ж ти став і дивишся здуміло,

      Мов поночі побачив дивне щось?

      Фауст

      Собака чорний он там по ріллі блукає.

      Вагнер

      Та бачу й я – нічого в тім немає.

      Фауст

      Ану пригляньсь, на що воно здалось?

      Вагнер

      То, мабуть, пудель, що шукає

      Свого хазяїна сліди.

      Фауст

      А глянь, як він спіралями кружляє,

      Зближаючись щораз до нас сюди!

      За ним слідком у грі витворній

      Мигочуть іскри голубі…

      Вагнер

      Та що це ти? Там просто пудель чорний,

      А інше все примарилось тобі.

      Фауст

      Мені здається, ніби він проводить

      Чаклунський круг навколо наших ніг.

      Вагнер

      Дивись, як сторожко й непевно

      він підходить —

      Замість хазяїна він двох чужих настиг.

      Фауст

      Все вужче коло, вже він близько!

      Вагнер

      Ну от, дивись, звичайне псисько,

      Гарчить, то знітиться увесь,

      Хвостом виляє – звісно, пес.

      Фауст

      До мене, цуцику! На, на!

      Вагнер

      Ця псина, бач, яка чудна!

      Як станеш ти – й вона тут стане,

      Гукнеш – одразу прибіжить,

      Загубиш щось – то найде вмить,

      Ціпка тобі з води дістане.

      Фауст

      Ти правду кажеш, духа тут нема;

      В цьому собаці – виучка сама.

      Вагнер

      І мудреця, буває навіть,

      Такий собака зацікавить;

      Твоєї ласки сповна заслужив

      Годованець веселих школярів.

      Увіходять до міської брами.

      Кабінет Фауста

      Фауст увіходить з пуделем.

      Фауст

      Покинув я поля і луки,

      Що у нічнім тумані сплять,

      Ущухли в грудях люті муки,

      І буйні пориви мовчать.

      Душа стражденна