Любий друг (збірник). Ги де Мопассан

з промовою Мореля.

      Дюруа видобув з кишені аркуші, складені вчетверо:

      – Ось стаття, пане.

      Патрон, здавалось, зрадів і сказав усміхаючись:

      – Дуже добре, дуже добре. Ви слово тримаєте. Мені треба проглянути це, Форестьє?

      Та Форестьє мерщій відповів:

      – Не варто, пане Вальтер, я сам допомагав йому писати статтю, щоб привчити його до діла. Вона дуже гарна.

      І директор, беручи карти, що здавав високий худий добродій, депутат з лівого центру, байдуже додав:

      – Ну й добре.

      Форестьє не дав йому почати нову партію й шепнув на вухо:

      – Пам’ятаєте, ви обіцяли мені взяти Дюруа замість Марамбо? Дозвольте прийняти його на тих самих умовах?

      – Звичайно.

      І, взявши приятеля за руку, журналіст потяг його геть, а пан Вальтер знову взявся до гри.

      Норбер де Варен навіть не підвів голови, так ніби він не побачив або не впізнав Дюруа. Навпаки, Жак Ріваль підкреслено й зичливо потиснув йому руку, як щирий товариш, на якого можна покластися в разі потреби.

      Вони знову вийшли до приймальні, а що всі підвели на них очі, Форестьє сказав наймолодшій жінці так голосно, щоб і інші одвідувачі почули:

      – Директор зараз вас прийме. Він розмовляє з двома членами бюджетної комісії.

      І пішов швидко, поважно й заклопотано, ніби мав оце зараз писати телеграму надзвичайної ваги.

      У редакційній кімнаті Форестьє зразу ж видобув своє більбоке і, беручись знову до гри, сказав Дюруа, уриваючи фрази лічбою:

      – Так от. Приходитимеш сюди щодня о третій, я казатиму тобі, куди треба сходити або з’їздити чи вдень, чи ввечері, чи вранці. – Раз! – Я дам тобі передусім рекомендаційного листа до начальника першого відділу поліційної префектури, – два! – а він познайомить тебе з одним із своїх урядовців. Ти діставатимеш від нього всі важливі новини, – три! – звісно, новини офіційні і півофіційні. Докладніше тобі розкаже все це Сен-Потен, він у курсі справ, – чотири! – піди до нього зараз або завтра. Найголовніше, треба вміти живосилом витягувати відомості з тих людей, до кого я тебе посилатиму, – п’ять! – та пролазити скрізь, незважаючи на замкнені двері, – шість! Матимеш за це двісті франків місячно платні, крім того, по два су від рядка цікавої хроніки, що ти зумієш дістати, – сім! – крім того, теж по два су від рядка писатимеш на замовлення всілякі статті, – вісім!

      Далі він зовсім захопився грою й тільки поволі лічив:

      – Дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять.

      На чотирнадцятому зрадив і скрикнув:

      – А чортова тузина! Завжди вона, проклята, підкує мене! Певно, й помру тринадцятого.

      Один із співробітників, кінчивши роботу, й собі взяв із шафи більбоке; це був маленький чоловічок, що виглядав дитиною, хоч мав тридцять п’ять років; і інші журналісти, увійшовши, теж побрали свої більбоке. Незабаром їх було шестеро, вони стояли поруч коло стіни й підкидали в повітря, однаковим і мірним рухом, кулі, червоні, жовті й чорні, залежно від породи дерева. Розпочалося змагання, і два співробітники, що ще працювали, теж повставали