Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників. Сборник

ні, то зацькуйте собаками.

      А Василь як візьме скрипку в руки, як заграє, то пан не шукав де пані, а вхопив кухарку, пані хапнула фірмана, тут не втрималися й гайдуки в торбі – все танцює, як безумне. Пан змучився, піт йому очі заливає, просить він:

      – Чоловіче, дам тобі, що сам хочеш, лише перестань грати.

      – Собі я нічого не хочу. Хочу – цілому селу волі.

      – Я дам.

      – Коли даси, то відпущу тебе, а коли ні, то своє життя скінчиш в оцій торбі, де тепер твої гайдуки…

      Василь перестав грати, пан вздрів, що біда, сів за стіл і підписав цілому селу волю. Василь тоді каже:

      – Щоби тому чоловікові, який їздив до млина, не впав волос з голови й воли не смієш у нього відбирати.

      Каже пан:

      – Я всім волю дарую, даруй мені життя.

      А пані так вхлипалася, що не питала крісла, а впала на лавку, розпростерла руки – вмирає. Усі слуги лягли покотом.

      Подивився Василь та й пішов далі, а торбу з гайдуками тягне за собою. Дійшов до столичного міста. Дивиться: ведуть люди, плачучи, молоденьку дівчину, а піп загробну молитву читає.

      Питає Василь:

      – Люди, що це у вас робиться?

      – Лихо у нас. Змій не дає води, поки не з'їсть людину. Щодня когось привозимо, а сьогодні черга цій сімнадцятирічній дівчині.

      Він зупиняє їх і каже:

      – Будьте спокійні – ця дівчина не вмре.

      Витрясає з торби гайдуків, що вже ледве дихають, лишає їх серед міста, а сам з торбою і скрипкою йде на воду. Там справді є дванадцятоголовий змій. Як побачив Василя, то й показав вогненні язики:

      – Чого ти сюди прийшов? Битися чи миритися?

      – Битися.

      – Тоді ходімо на залізний тік.

      Прийшли на залізний тік. Василь бере скрипку й починає грати.

      Дванадцятиголовий змій як пішов у танець, то залізний тік став ламатися під ним. Василь грає, змій повисолоплював язики, головами товче до заліза, вогнем дихає, проситься, але музикант і слухати не хоче. Доти грав, поки змій не здох.

      Тут люди кинулися до вояка, дякують, хочуть його винагородити, але він ніякої нагороди не хоче. Дізнався сам цар, що вояк убив змія. Посилає по нього гінця.

      Василь повідрізував з голів змія язики, завив у хустинку й пішов до царя. Цар зустрічає його і дивується:

      – Невже ти в мене служив?

      – Служив.

      – А де ти таку силу заслужив?

      – У гайку.

      І він розповів про лісового діда та про його дарунки.

      – То ти би міг і наді мною заволодіти? – питає цар.

      – Коли бажаєте, то я зараз можу вашу волю вволити, – і береться за торбу.

      Цар злякався й каже:

      – Ні-ні, тільки докажи мені, що ти дійсно змія вбив.

      Він виймає язики. А царська дочка стояла й дивилася, що вояк дуже файний. Прискочила вона до царя й каже:

      – Якби не він, то була би й моя черга вмерти прийшла. Хочу за нього віддаватися. Ми будемо з ним щасливі.

      Цар дав згоду. Справили весілля. І став жити вояк у царських палатах.

      Дурний Іван та його побратими

      Були